Сторінка
2

Оцінка кредитоспроможності позичальника

АК - акціонерний капітал.

Р4 = ЧП\ А *100%, де

А - активи.

Р5 = ЧП \ З *100%, де

З - затрати.

Наведені показники рентабельності немають певних стандартів. Їх використовують у динаміці і для порівняння з аналогічними показниками інших підприємств даної галузі господарювання.

Оцінка фінансового стану позичальника- комерційного банку здійснюється на підставі:

· дотримання ним обов’язкових економічних нормативів та показників діяльності передбачених нормативними актами Національного банку України;

· аналізу прибутків та збитків;

· аналізу якості активів та пасивів;

· створення резервів для покриття можливих втрат від активних операцій;

· виконання зобов’язань комерційним банком в минулому;

· якості банківського менеджменту.

При здійсненні оцінка фінансового стану позичальника - фізмчної особи має бути враховані:

· соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, рухомого майна, цінних паперів тощо, постійної роботи;

· сімейний стан клієнта;

· вік та здоров’я клієнта;

· доходи і витрати клієнта;

· інтенсивність користування банківськими позичками у минулому та своєчаснісьть їх погашення і процентів за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

· зв’язки клієнта в діловому світі тощо.

Головним джерелом інформації про фінансовий стан потенційного позичальника є його звітність: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про наявність майна, а також розрахунки певних показників, зроблених на підставі цієї звітності. Але це невичерпує усіх відомостей про клієнта. Є ще інші джерела до яких належать архіви банку, інформація від інших фінансово-кредитних установ, еконмічна преса тощо.

Банк кредитор має право вимагати у клієнта список банків і фінансових установ з якими він має і мав відносини в минулому. Він повинен з’ясувати питання про стан поточних розрахунків клієнта з постачальниками, своїми працівниками.

Тільки на підставі результатів ретельної аналітичної роботи банк робить висновки про здатність клієнта повертати борги , а одже, і про моржливість укладання з ним кредитної угоди.

2. Форми забезпечення повернення банківських позичок

Під формою забезпечення повернення банківської позички слід розуміти конкретне джерело погашення боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання організацію контролю банку за достатністю даного джерела.

Основною передумовою повернення банківською позики є цільові грошові надходження, дохід, прибуток від реалізації об’єкта, що прокредитований. Але будь -яка кредитна операція пов’язана з певним ризикоим. Тобто можлива ситуація, що позичальник не зможе отримати достатню суму цільових гошових надходжень, доходу, прибутку, і тому не забезпечить своєчасного повернення боргу. Для страхування цього ризику застосовуються певні форми страхування повернення боргу або певні гарантії.

Отже, в банківській практиці використовується два джерела погашення позичок- первинні і вторинні.

Для фінансово стабільних позичальників, які належать до першокласних клієнтів банку, цілком достатньо закріпити в кредитній угоді первинне джерело погашення позички. Але першокласні клієнти не є домінуючими в загальній масі позичальників, тому в більшості випадків банки змушені застосовувати, поряд з первинними, і вторинні (додаткові) засоби захисту від кредитного ризику, тобто вимагати від позичальників певного забезпечення.

В Україні згідно з чиним законодавством банки можуть використовувати такі форми забезпечення позичок:

· застава;

· гарантія;

· перевідступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків до третьої особи;

· іпотека;

· страхова угода (поліс).

Застава - це спосіб забезпечення зобов’язання. Найпоширінішою є застава обумовлена договором, коли боржник добровільно віддає майно в заставу і формляє це угодою з кредитором.

Заставою може бути забезпечена тільки дійсна вимога. Це означає, що договір застави не має самостійного характеру його неможна укладати поза договором, виконання якого він забезпечує.

Предметом застави може бути будь- яке майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчуженне заставодавцем, а також цінні папери і майнові права.

Заставне майно мусить мати:

· високу ліквідність, тобто здатність до конвертації в грошові кошти;

· здатність до тривалого користування (як правило протягом терміну користування позичкою);

· стабільні ціни;

· низькі витрати щодо зберігання і реалізації;

· легкий доступ для контролю.

Кредитор- заставодержатель має право реалізувати заставне майно, якщо забезпечене ним зобов’язання не буде виконано.

Кредитор має право в разі невиконання боржником -заставодавцем забезпеченого заставою зобов’язання отримати задоволення з вартості заставного майна раніше інших кредиторі боржника.

Застава повина забезпезчити не тільки повернення позички, а й сплату процентів і пені за договором. Вартість застави має бути вищою, ніж розмір позички.