Сторінка
2

Відпустки, їх види та порядок надання

Додаткові відпустки за стаж роботи можуть бути встановлені та-кож колективним договором для окремих категорій працівників.

У деяких випадках у зв’язку з умовами праці чи особливим харак-тером праці, станом здоров’я працівники мають право на додаткові відпустки.

Додаткова відпустка — це час відпочинку, що надається додатко-во до щорічної основної відпустки тривалістю та на умовах, установ-лених законодавством, галузевими угодами, колективним та трудовим договором.

Підстави, тривалість та порядок надання додаткових відпусток різні. За підставами та метою їх надання додаткові відпустки поділяються на певні види (рис. 9.9).

У зв'язку з умовами праці законом встановлено кілька додаткових щорічних відпусток:

• додаткова відпустка за роботу в шкідливих та важких умовах праці (ст. 7 Закону);

• додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону);

• інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Щорічна додаткова відпустка за роботу в шкідливих та важких умовах праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів1.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за роботу в шкідливих та важких умовах праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць з урахуванням умов праці та часу зайнятості працівника в цих умовах2.

Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається:

• окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, — тривалістю до 35 календарних днів. Особливі природні географічні та в геологічні умови праці властиві гірським населеним пунктам;

• працівникам з ненормованим робочим днем — тривалістю до 7 календарних днів згідно зі списками посад, робіт та в професій, визначених колективним договором, угодою. Така відпустка надається як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодично виконувати службові завдання понад встановлену тривалість робочого часу.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Зазначимо, що нині ліквідовано додаткові відпустки, що надава-лися раніше як заохочення за виконання державних або громадських обов’язків. Скажімо, громадським вихователям неповнолітніх тощо.

До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються періоди роботи, встановлені ст. 9 Закону та передбачені законодавством (рис. 9.10).

Наприклад, згідно зі ст. 12 Закону України “Про колективні договори і угоди” особи, які беруть участь у переговорах як представники сторін, а також спеціалісти, запрошені для участі в роботі комісій, на період переговорів та підготовки проекту звільняються від основної роботи зі збереженням середнього заробітку та зарахуванням цього часу до трудового стажу.

До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховуються періоди роботи, передбачені ст. 9 Закону (рис. 9.11):

• час фактичної роботи в шкідливих, важких умовах або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий в цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників певного виробництва, цеху, професії або посади;

• час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу в шкідливих, важких умовах та за особливий характер праці;

• час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки й не одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

Список використаної літератури

1. Трудовое право России: Учеб. для вузов / Отв. ред. Р. 3. Лифшиц, Ю. П. Орловский. — М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1998.

2. Трудовое право Украины: Учеб.-справ, пособие / Отв. ред. Г. И. Чанышева, Н. Б. Болотина. — Харьков: Одисей, 1999.

3. Венедиктов В. С. Трудовое право Украины: Учеб. пособие. — Харьков: Консум, 1998.

4. Вороніна Л. Сфера і порядок застосування контракту як особливої форми трудового договору // Право України. — 1994. — №11-12. — С.32-34.

5. Голощапов С. А. Понятие, виды, причины, подведомственность трудовых споров. — М.: ВЮЗИ , 1984. — Ч. I.

6. Гончарова Г., Жернаков В. Сфера укладання колективного договору // Право України. — 2000. — № 8.

7. Давиденко Г. Зміни порядку розгляду індивідуальних трудових спорів // Право України. — 1992. — № 7.

8. Давиденко Г. І. Розгляд судами спорів, пов'язаних з укладанням, зміною і припиненням трудового договору // Вісн. Верх. Суду України. — 1997. —№3.

9. Єрьоменко В. Призначення на посаду: актуальні питання теорії і практики // Право України. — 2000. — № 6.

10. Жернаков В. Правове регулювання праці: співвідношення трудового і цивільного права // Право України. — 2000. — № 7.

11. Жернаков В. В. Сфера дії трудового права: історичні та методологічні аспекти. Правова держава. — К.: ІнЮре, 1998. — Вип. 9.

12. Заржщъкий О., Смирнов Д. Перспективи розвитку трудового права у Конституції України // Право України. — 1997. — № 9. — С 39-41.

13. Клюев А. А., МавринА. В. Трудовые споры. — М.: Профиздат, 1978.

14. Коссак С. Особливості участі третіх осіб у трудових справах // Право України. — 1997. — № 11.