Сторінка
4

Природні біотичні та урбанізовані екосистеми в біосфері

Аутекологія (термін, запроваджений Шретером 1896 р.) вивчає взаємовідносини представників виду з навколишнім середовищем. Вона, головне, визначає межі стійкості і переваги, які надає вид різним екологічним факторам: теплоті, світлу, волозі, складу грунтів тощо, а також досліджує дію середовища на морфологію, фізіологію і поведінку організму.

Популяційна екологія. Популяцією в екології називають групу осіб одного виду, які перебувають у взаємодії і спільно заселяють якусь територію. Екологічну популяцію можна визначити як населення одного виду на певній території.

Синекологія, або біоценологія. Термін синекологія, як і аутекологія, означає відносини між особами, які належать до різних видів даної групи організмів, а також між ними і навколишнім середовищем. Термін «синекологія» є синонімом біоценології.

Глобальна екологія і близький до цього термін «соціальна екологія» вивчає залежність планетарних природних процесів від людської діяльності. Головне завдання глобальної екології — прогнозування можливих змін біосфери під впливом діяльності людини.

Ознайомившись з наведеними вище визначеннями, звернімо особливу увагу на поняття «екосистема» і «антропічний фактор», або «антропогенний вплив». У традиційному розумінні екосистеми як природного комплексу біотичних і абіотичних її компонентів відсутня Людина — один із організмів природи — і розглядається тільки її зовнішній антропогенний вплив на такі екосистеми. Між тим, як будь-які інші організми, людина є лише одним з елементів природної екосистеми — біосфери. Принципову різницю між сучасною (саме сучасною!) людиною та іншими організмами створюють засоби забезпечення потреб. Первісна людина як об’єкт екосистеми мало чим відрізнялася від інших ссавців, наприклад оленя чи кенгуру, оскільки її енергетичний і матеріальний обмін з абіотичним навколишнім середовищем відбувався тільки з допомогою «апаратів» її власного організму. Але з часом «Homo sapiens» починає все більше залучати для задоволення своїх потреб додаткові зовнішні енергетичні джерела і будувати штучні «апарати» обміну енергією і матеріальними компонентами з довкіллям.

У зв’язку з цим цікаво звернути увагу на відкриття, зроблене ще в ХІХ ст. німецьким фізіологом М. Рубнером, який встановив, що найменші організми, тобто ті, котрі мають велике відношення поверхні до об’єму, мають найінтенсивніший обмін речовин (метаболізм). Океанський планктон, наприклад, складається, головне, з мікроскопічних організмів (від 10–1 до 10–4 mm), отже організмів з ве­ликим відношенням поверхні до об’єму та інтенсивним метаболізмом, що зумовлює їх виживання в середовищі дуже низької концентрації необхідних біогенних елементів: сполук фосфору, азоту, кремнію. Щодо людини, то напрошується паралель — за рахунок штучних технологічних систем вона багаторазово збільшує «поверхню» свого контакту із зовнішнім середовищем і забезпечує не напружений «метаболізм» власного організму.

Література

1. Колотило Д. М. К 61 Екологія і економіка: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1999.

* Одум Ю. Экология. — М.: Мир, 1986.

* За: Одум Ю. Экология. — М.: Мир, 1986; М. А. Голубець, В. П. Кучерявий, С. А. Генсірук. Тексти лекцій // Екологія і охорона природи. — К.:НМК ВО, 1990; Ю. В. Новиков. Охрана окружающей среды. — М.: Высш. шк., 1984.