Сторінка
1

Історії наук екології та економіки

У сучасному розумінні (як наукові дисципліни) екологія і економіка — це молоді науки, але деякі з проблем, що їх вони сьогодні вирішують, цікавили людей з давніх-давен.

Так, уже в працях Арістотеля (384—322 до н. е.) і його учня Теофраста (371—280 до н. е.) звертається увага на особливості характеристик різних тварин і рослин залежно від навколишнього середовища. Згодом римський учений і письменник Пліній Старший (27—79 н. е.) пише грунтовний твір такого плану під назвою «Природнича історія». В епоху Відродження питання екологічного змісту знову починають цікавити вчених. До речі, уже тоді чи не вперше починається конфлікт між економікою і, як сьогодні б ми сказали, екологією. Про це пише у своїх працях видатний німецький металург Г. Агрікола* (XVI ст.): «Через видобування руд спустошують поля…, вирубують ліси, бо для плавки потрібна деревина…, розганяють звірів і птахів, багато яких є чудовою їжею для людини…, промивка руд губить річки, вбиває або проганяє рибу».

Тоді ж італієць Цезальпіні (1519—1603) і англієць Рей (1623—1705) розробляють першу наукову систематику рослин і вказують на залежність їх розвитку від середовища. Пізніше французький натураліст Ж. Бюффон (1744—1829) вивчав вплив зовнішніх умов (клімат, їжа, одомашнення) на будову тварин і можливість перетворення одного виду тварин на інший.

Узагальнюючи досвід попередніх поколінь учених, француз Ж. Б. Ламарк (1744—1829) публікує 1609 року працю «Філософія зоології», де викладає основні принципи загальної теорії еволюції організмів рослин і тварин. Деякі положення Ламарка, що стосуються впливу зовнішнього середовища на живі організми, ще й нині визнає багато визначних біологів.

Найвідомішою працею, присвяченою різним формам взаємо- впливу організмів і середовища, у ХІХ ст. стало «Походження видів» Ч. Дарвіна, що її було опубліковано 1859 року. На думку Дарвіна, еволюція видів тварин пояснюється боротьбою за виживання.

Імена німецьких учених-природознавців ХІХ ст. Е. Геккеля і К. Мебіуса мають безпосередній зв’язок з предметом нашого посібника. Саме Е. Геккель 1866 р. в праці «Загальна морфологія організмів» уперше запровадив термін «екологія», а десятьма роками пізніше К. Мебіус — термін «біоценоз». Ці два терміни з біології є найбільш уживаними й досі, коли йдеться про угруповання організмів екосистем та їхню взаємодію один з одним і з середовищем.

До початку другої половини ХХ ст. екологія розглядалась лише як одна зі складових біологічної науки. Наочну модель структури біології наводить у книжці «Екологія» сучасний американський еколог Ю. Одум. Ця модель відома під назвою «листкового пирога». Кожний шар пирога є фундаментальним розділом у структурі біології: теорія еволюції, фізіологія, генетика, молекулярна біологія і екологія (рис. 1).

Рис. 1. «Листковий пиріг» біології (за Ю. Одумом)

Якщо покраяти такий пиріг по вертикалі на сектори, то кожний із секторів репрезентуватиме так звані таксономічні науки, такі як зоологія, ботаніка та ін. Отже, оскільки екологія є одним із фундаментальних розділів біології, то вона буде складовою частиною кожного з секторів таксономічних наук, а її підходи і принципи охоплюватимуть усі фундаментальні рівні біології — науки життя.

Значний внесок у розвиток екології зробив наш співвітчизник, учений зі світовим ім’ям, засновник Української академії наук В. І. Вернадський, до наукових ідей якого ми повертатимемося неодноразово. Тут лише зазначимо, що саме у працях В. І. Вернадського було науково обгрунтовано і розвинено висновок французьких учених Е. Леруа і Тейяра де Шардена про формування в наш час у природі сфери розуму — ноосфери. Серед відомих українських учених екологічного напрямку згадаємо ім’я сучасника В. І. Вернадського академіка М. Г. Холодного (1882—1953) — автора теорії рослинних тропізмів і філософсько-світоглядних праць про взаємовід­носини людини з природою, а також М. І. Гавриленка, Д. О. Белінга, В. Я. Гурського, О. Т. Вангенгейма, В. І. Бруховського, Н. О. Десятову-Шостенко.

Про таких кажуть, що вони випереджали час і не завжди мали змогу дочекатися, поки час їх наздожене.

Сучасна екологія продовжує розвиватися і формує нові розділи, нові спеціальні курси: глобальна екологія, популяційна екологія, соціальна екологія, екотехнологія, екологія людини та ін., предмет і статус яких у системі наук визначені ще недостатньо. В останні роки серед науковців набув поширення термін мегаекологія, який відображає глобальні загальнонаукові, філософські аспекти цієї синтетичної науки. У міжнародному громадському проекті «Мега­поліс», що реалізується з ініціативи «Усесвітнього центру «WORLD «SOS» Сentre—XXI», працюють і українські вчені: акад. В. І. Шинкарук, д-р філос. наук В. С. Крисаченко, історик Олена Апанович та інші.

Ми розглянули специфічні ознаки екології як науки. А що спільного між екологією і економікою? Окрім спільної основи (еко) обох слів, не важко зрозуміти, що ці науки вивчають дві сторони формування глобального явища — ноосфери. Наслідки екологічних досліджень залежності розвитку рослин і тварин від їхніх взаємовідносин і відносин із навколишнім середовищем давно використовуються у рослинництві і тваринництві (наприклад у селекції) і сприяють підвищенню ефективності сільського господарства, що цілком відповідає завданням економічного розвитку суспільства. Нині вже всі, здавалося б, розуміють, що тільки екологічне виробництво може бути економічно ефективним і соціально виправданим.

Та все ж майже до сьогодні економічна діяльність суспільства користувалася лише деякими досягненнями екологічної науки, розвиваючись незалежно, а часто антагоністично щодо неї. Причини такого явища розглянемо далі.