Сторінка
1

Символiчний зв'язок образiв п'єси Антона Чехова "Вишневий сад" з рiзними часовими верствами

"Вишневий сад" була останньою i, можна сказати, пiдсумковою п'єсою Антона Чехова. Вiн написав її незадовго до смертi, 1904 року, на переломному стику епох, коли передчуття змiн в суспiльствi було особливо помiтним. Напередоднi соцiального вибуху вiн як творча людина, не мiг не вiдчувати загального настрою, непевнiсть моменту майже мимоволi викликала потребу осмислити сучасну йому дiйснiсть з позицiй минулого й майбутнього. Але в драматичному творi автор може передати свої думки лише через виведенi в ньому образи. Тому персонажi "Вишневого саду" пов'язанi з рiзними часовими верствами. У жодному iншому його творi немає стiльки символiчного навантаження образiв, як у цiй п'єсi. Минуле в п'єсi презентують собою Раневська й Гаєв. Як завжди, Чехов не дiлить своїх героїв на "позитивних i негативних" - усi вони мають як привабливi риси, так i потворнi. У цьому випадку йдеться не лише про характеристики героїв: Чехов висвiтлює "добрi поганi" моменти доби, що минає. Раневська непрактична, егоїстична, вона не вмiє влаштовувати своє життя, але разом з тим її натура чуйна та поетична, їй властивi вiдчуття прекрасного i витонченiсть. Гаєв теж морально вiльний вiд матерiальних розрахункiв. Для цих людей iснують духовнi цiнностi, меркантильнiсть викликає в них презирство, хоча з iншого боку ця якiсть перетворюється i на протилежну: саме через нерозважливiсть i непрактичнiсть вони й утрачають вишневий сад, що був для них не якимось майном, а своєрiдною iдеєю. Минулому належить i Фiрс, пiдкреслено старий навiть за вiком. У фiналi п'єси його, хворого, не помiтивши, забувають в будинку . Сад купує Лопахiн, "часово прив'язаний" до тодiшньої сучасностi. Для нього вишневий сад - звичайна власнiсть, а спричиненi його продажем пристрастi цiй людинi незрозумiлi. Лопахiн - прагматик i реалiст, на думку Трофiмова вiн навiть хижак, хоча й корисний: "ось як у розумiннi обмiну речовин потрiбен хижий звiр, що з'їдає все, що потрапить йому на шляху, так i ти потрiбний". Тут йдеться не про особистiсть, швидше про соцiальну роль: у черствостi чи то в бездушностi звинуватити Лопахiна неможливо. Вiн щиро спiвчуває колишнiй власницi саду, намагається їй допомогти, але його свiтогляд належить до iнших систем цiнностей i стає нездоланним бар'єром для розумiння. Вiн хоче як краще, але змiст цього "кращого" у героїв п'єси надто рiзний, як рiзний змiст самих епох. У листах, пов'язаних з постановкою "Вишневого саду", Чехов пiдкреслював, що роль Лопахiна є центральною, "Бо це не купець у банальному розумiннi . Це м'яка людина . порядна людина в усiх значеннях". Меркантильний дух сучасностi зробив Лопахiна мимо-вiльно обмеженим щодо вiдсторонених вiд практичних справ iдей. Символiчно, що формальна перемога не приносить Лопахiну жодного задоволення, вiн несподiвано вiдчуває сором: "О, швидше б усе це минуло, швидше б змiнилась наше недолуге, наше нещасливе життя". Iдею майбутнього втiлено у образах Петi Трофiмова й Анi. Анi лише сiмнадцять, зрозумiло, що вона ще не встигала проявити себе вчинками, але її свiтлi мрiї, спрямованiсть у завтрашнiй день свiдчать про ще не реалiзований потенцiал. Так само "вiчний студент" Трофiмов теж лише готується до справжнього життя. Для них усе попереду. Характерно, що й образи цi виписанi якось контурно, вони самi по собi несуть у собi "недовтiленiсть" майбутнього. У момент знищення саду, коли Раневська й Гаєв у вiдчаї, а Лопахiн усвiдомлює моральний програш, молодi весело бiжать уперед - у майбутнього власна дорога. "Добридень, нове життя!" - звучить сповнений оптимiзму голос. Отже, три часових верстви зiбралися навколо вишневого саду. Та нi, не просто навколо саду. "Вся Росiя - наш сад", - написано у Чехова. Саме за неї й точиться боротьба мiж трьома епохами. "Вишневий сад" є твором про кiнець старої Росiї, про прощання з минулим в очiкуваннi майбутнього. А ще ця п'єса стала своєрiдним поетичним заповiтом "Шекспiра ХХ сторiччя" прийдешнiм поколiнням.