Сторінка
3

Електронна інформаційна ера: інформаційне суспільство, інформаційне право, інформаційне законодавство, кіберзлочинність

Важливим аспектом розвитку інформаційного права України є створення реальних правових бар’єрів для профілактики зловживань у сфері документообігу, зокрема, недопущення свавілля державними та недержавними структурами, посадовими особами щодо примушування надавати їм громадянами інформацію, яка існує в інших структурах. Саме тому, в інформаційному законодавстві України повинен утвердитися принцип презумпції невинності громадянина, а не існуючий, на жаль сьогодні порочний принцип недовіри тих чи інших документів, які були видані іншою інстанцією, на взірець («принеси довідку, тоді тобі дамо довідку»). В результаті цього громадяни змушені витрачати багато часу на подолання службових бар’єрів по різних інстанціях, з метою підтвердження правомірності виданих їм раніше документів.

Інформатизація і комп’ютеризація викликали необхідність перегляду сутності категорії «документ». У практиці вже давно існує поняття «електронний документ», «електронні довідки», «електронні звіти», «електронні гроші» тощо. У зв’язку з цим перевірка достовірності документа, встановлення юридичного факту та його документального фіксування, повинно покладатися (бути функцією) на окремі органи, які уповноважені видавати відповідні документи чи перевіряти їх достовірність. Важливою складовою проблематики інформаційного права є формування в ньому юридичної деліктології (вчення про правопорушення) у сфері інформаційних відносин на принципі гармонізації норм з галузевими деліктологіями: конституційного, адміністративного, цивільного, трудового та кримінального права. Ентропія (невизначеність) законодавця в цьому напрямку знайшла відображення у Законах України «Про інформацію», «Про захист інформації в автоматизованих системах» новому чинному Кримінальному Кодексі України (2001 р.) – ст. 361–363 та деяких інших, де визначено диспозиції правопорушень, але чітко не визначено, а в деяких зовсім відсутня відповідальність за них в адміністративно-правовому, цивільно-правовому та кримінально-правовому аспектах. У проблематиці інформаційного права особлива увага повинна звертатися на виявлення та дослідження недоліків, як вітчизняних, так і зарубіжних правовідносин, їх регулювання для уникнення помилок у правотворчій та правозастосовній діяльності в Україні. Мета досліджень – запобігання негативним для суспільства наслідків інформатизації і комп’ютеризації, попередження поширенню правопорушень, проступків, правопорушення, злочині, що вчиняються з використанням сучасних інформаційних технологій. Особливе місце в інформаційній деліктології повинно відводитися дослідженню кримінологічних, адміністративно-правових, цивільно-правових, трудових, кримінально-правових та криміналістичних аспектів такого негативного для суспільства явища, як комп’ютерна злочинність. Проблемою також є визначення економічних та моральних збитків від порушення інформаційних правовідносин. Один з важливих аспектів інформаційного права є проблематика державного правотворення. Правотворча діяльність найкраще повинна здійснюватися на таких основоположних принципах наукового забезпечення: - формування концепції інформаційного законодавства України; - системний та комплексний підходи у вирішенні проблем правотворчості; - ґрунтовне фундаментальне та прикладне теоретичне обґрунтування новацій (понять, категорій тощо); - узагальнення і використання досвіду зарубіжних країн; - залучення широкого кола вітчизняних фахівців до розробки проектів законодавчих та підзаконних актів в галузі інформаційного права України. Формування системи інформаційного законодавства висунуло проблему гармонізації його на міждержавному рівні, з урахуванням засад міжнародного права (його провідних складових: публічного і приватного). Сьогодні можна констатувати, що у міжнародному праві активно формується його інституція – міжнародне інформаційне право світової інформаційної цивілізації. За оцінками експертів на міжнародному рівні існує близько 50 міждержавних угод (глобальних, універсальних, регіональних та субрегіональних), у яких визначені правові основи регулювання міжнародних інформаційних відносин. Глобальна комп’ютеризація через Інтернет породила необхідність пошуку засобів і методів гармонізації національних правових систем у сфері міжнародних інформаційних відносин, співвідношення цих систем на рівні колізійного та матеріального міжнародного права. У багатьох регіонах світу (Європі, Америці, Азії) формуються міжнародні стандарти правових норм на рівні типових законів, багатосторонніх конвенцій, угод тощо. Ряд теоретиків та практиків у сфері правового регулювання суспільних інформаційних відносин пропонують механічно імплементувати (ввести) ці норми в національне інформаційне законодавство України без глибокого вивчення і порівняльного аналізу чинного законодавства. Звісно, що при розробці і формуванні національного законодавства недопустиме необґрунтоване копіювання зарубіжного досвіду. Гармонізацію можна проводити також шляхом внесення нового змісту в існуючі форми правових норм. До речі, саме така практика існує у цивілізованих країнах, які раніше від нас стали на шлях формування правового інформаційного суспільства, у складі глобальної інформаційної цивілізації.

Міжнародний досвід свідчить, що у сфері суспільно інформаційних відносин, при їх законодавчій легалізації в першу чергу враховуються такі загальнолюдські принципи, як повага та гуманне ставлення до людини, її честі, гідності, репутації; презумпція невинності громадянина, приватної особи на засадах співвідношення потреб та інтересів окремих людей, їх корпорацій (об’єднань), націй, держав та світового співтовариства. Якісно новий підхід щодо правового регулювання в сфері суспільних інформаційних відносин, у тому числі на міжнародному рівні запропонований вітчизняною наукою. В її складі сьогодні набирають сили нові наукові дисципліни – правова кібернетика та правова інформатика, правова нейробіоніка і правова нейрокібернетика, адміністративна інформатика та цивільна інформатика, трудова інформатика і криміналістична інформатика застосування принципів, підходів і методів кібернетики та інформатики до вирішення проблем права, зокрема і правотворення, правозастосування. Виходячи з положень правової інформатики слід зазначити, що правотворення повинно базуватися на основі методології системного і комплексного підходів, зокрема теорії формування комплексних гіперсистем права, агрегації і інтеграції галузевих інститутів права.