Сторінка
8
“Чисті типи” соціології Вебер порівнює з ідеально-типовими конструкціями політичної економії в тому відношенні, що в обох випадках має місце конструювання такого протікання людської дії, так, ніби вона відбувалась в ідеальних умовах, і по-друге, що обидві дисципліни розглядають цю ідеальну форму протікання незалежно від локальних умов місця і часу. Передбачається, що якщо будуть виконані ідеальні умови, то в будь-яку епоху, в будь-якій країні дія буде протікати саме таким чином. Відмінність умов і вплив їх на протікання дії фіксується, згідно з Вебером, по тому відхиленню від ідеального типу, яке завжди має місце, але помітити і загальнозначимим чином виразити це відхилення в поняттях дозволяє якраз ідеально-типова конструкція.
Виходить, що генетичні ідеальні типи відрізняються від чистих тільки за ступенем – а саме за ступенем загальності. Генетичний тип застосовується локально у часі і в просторі, а застосування чистого типу не локалізоване; генетичний служить засобом виявлення зв’язку, який один раз мав місце, а чистий – засобом виявлення зв’язку, який має місце завжди. Якісна відмінність між історією та соціологією, як розумів Ріккерт, замінюється у Вебера кількісною.
Вебер в соціології вводить момент “індивідуалізації”, що виражається в тому, що він відмовляється від завдання встановлення законів соціального життя, обмежуючись більш скромним завданням – встановлення правил протікання подій
Таким чином, підводячи підсумки, ми можемо підкреслити, що ті протиріччя, які виникали у зв’язку з утворенням у Вебера ідеально-типових понять, в значній мірі пов’язані з різними функціями і різним походженням ідеальних типів в історії та соціології. Якщо по відношенню до історичного ідеального типу можна сказати, що він є засобом пізнання, а не йогометою, то по відношенню до соціологічного ідеального типу це не завжди так. Якщо в історичній науці ідеальний тип вносить елемент загального, то в соціології він скоріше виконує функцію заміни закономірних зв’язків типовими. Тим самим, за допомогою ідеального типу, Вебер значно звужує прірву між історією і соціологією, характерну для баденської школи.
Значення веберівських ідеальних типів у сучасній соціології
В сучасній західній соціології питання методології соціального пізнання все частіше висуваються на перший план. Серед різних методологічних підходів одне з важливих місць займає конструктивна типологія, в межах якої розробляються актуальні “позаемпіричні” проблеми, в тому числі приділяється велика увага визначенню статуса загальних понять і принципів соціального пізнання. В умовах кризи позитивіських, вузькоемпіричних методів і відсутності загальнометодологічних концепцій багато буржуазних дослідників висловлюють надію, що конструктивна типологія може заповнити прірву між теорією і емпірією. Конструктивна типологія пов’язана з основними принципами вчення М.Вебера і являється відображенням неокантіанської традиції в сучасній немарксистській соціології. Безсумнівною заслугою Вебера є виділення ним – вперше в буржуазній соціології – методологічних питань, пов’язаних з призначенням типологічних понять, їх функціональною роллю і відношенням до емпіричного змісту. Стверджуючи всією своєю теорією ідеальних типів, що хід конкретних подій не може бути досліджений без абстрактних категорій, Вебер в певній мірі визнавав діалектичність пізнавального процесу, однак при цьому у відповідності з традиціями неокантіанської гносеології абсолютизував існуючі відхилення, неспівпадіння поняття і об’єкта та відривав поняття від дійсності.
Основоположником сучасної конструктивної типології, з іменем якого пов’язується сам термін “конструктивний тип”, вважається Г.Беккер. представниками цього напряму є також Дж.Маккіні, Д.Мартіндейл, Р.Парк, Ч.Луміс, Е.Хьюз та ін. значне місце питанням типологічної процедури приділили і Р.Мертон, чия парадигма типології індивідуальної адаптації нерідко розглядається як більш вільна трактовка веберівських “ідеальних типів”. Вцілому ж, перехід “до більш загальної форми конструктивного типу” був здійснений Беккером і Маккіні.
Конструктивний тип, як і ідеальний у Вебера, являє собою засіб зведення багатоманітності явищ до одноманітності, є раціональною конструкцією, концептуальним інструментом для систематичного описання соціального життя. Згідно з твердженням теоретиків сучасного типологічного напрямку, відмінність конструктивних типів від ідеальних полягає в тому, що останні являють собою один з аспектів більш загальної процедури конструктивної типології. Відповідно до цієї установки Дж.Маккіні будує своєрідну “типологію типів”, виділяючи шість пар типових протилежностей за наступними принципами: 1) відношенням до досвіду, 2) ступенем абстракції, 3) цільовим призначенням, 4) тимчасовою характеристикою, 5) просторовим параметрам і 6) функціональним призначенням.
Сучасні соціологи в різній формі наполегливо проводять думку про неадекватність типологічних узагальнень і онтологічного базису. Соціологу, що має справу з матеріалом, над яким не можна експериментувати, не залишається, на думку Беккера, нічого іншого, як конструювати типи соціальної поведінки особистості, соціальної організації. Навіть історик-ідеограф, який має справу з унікальним, і ставить собі іноді неможливу ціль повного описання, вимушений вдатися до конструкцій. Відсутність безпосередньої емпіричної достовірності типів служить в сучасній буржуазній соціології достатньою основою для їх відриву від реальності, а всяке інше розуміння питання кваліфікується як “метафізичне”, позбавлене конструктивного значення для методології соціальних наук. Щоб уникнути абсурдності при обгрунтуванні своїх методологічних установок, і Вебер, і сучасні “типологісти” роблять застереження з приводу онтологічної природи “конструйованих типів”[1;155-156].
Не дивлячись на те, що конструктивна типологія може мати деякі функції систематичної теорії, більшість соціологів все ж приходять до висновку, що її не можна розглядати в якості такої, оскільки конструктивні типи не являють собою “логічно взаємопов’язаної системи маси емпіричних законів”. Навіть у випадку достатньо високої абстрактності тієї чи іншої типології вона ще не являється теорією соціального процесу. Правильна інтерпритація типологічних конструкцій неможлива без врахування теоретичних і філософських передумов, у відриві від певної систематичної концепції. Не дивлячись на розрив між емпіричним і теоретичним, буржуазна соціологія не змогла дати позитивного рішення цього питання. Однією з дискутованих проблем являється також співвідношення конструктивних типів і теоретичних моделей. Оскільки “конструктивний тип сам по собі – це система, - пишуть Беккер і А.Босков, - він має характер теоретичної моделі”. Але, як виявилось, провести аналогію між типом і моделлю зовсім не просто. Маккіні, допускаючи, що типи можуть служити моделями, тим не менше залишає відкритим питання про ступінь їх тотожності. Порівняння типів і моделей виправдане в тих випадках, коли ми маємо справу з типологічними поняттями, що носять не однозначний, а достатньо складний і втражений системно-культурний характер. Наявність чіткої структурованості- найважливіша ознака моделі, однак структурний ізоморфізм моделі і об’єкта не являється обов’язковим атрибутом типологічгного поняття. Порівняльний аналіз логічних параметрів і гносеологічних функцій моделей і типів – задача спеціального дослідження. Якщо застосування моделювання практично не обмежене якимось рівнем дослідження, то конструктивні типи завжди знаходяться на певному рівні абстракції і тільки деякі з них можуть одночасно розглядатись в якості моделей. У всіх випадках цінність типологічних та модельних конструкцій повинна бути обумовлена перш за все їх евристичним значенням, функціями, які вони виконують в процесі відображення досліджуваних об’єктів. Чи є ті чи інші типи і моделі дійсності інструментом пізнання, чи навпаки, спотворюють сутність соціальних явищ – залежить від філософської, теоретичної та ідеологічної основи дослідження. Необхідно відмітити, що сам по собі типологічний метод може бути використаний в рамках різних і навіть суперечливих одне одному теоретичних схем. Типологічна процедура являється органічною частиною історичного, генетичного дослідження, оскільки без типології проведення порівняльно-історичного аналізу виявляється неможливим.
Завантажити реферат