Сторінка
7
Таким чином, ідеальний тип не виводиться з емпіричної реальності, а конструюється як теоретична схема, і тільки тоді співвідноситься з емпіричною реальністю. Веберівський ідеальний тип близький до ідеальної моделі, якою користується природознавство. Мислительні конструкції, які носять назву ідеальних типів, пише він, “можливо, так само рідко зустрічаються в реальності, як фізичні реакції, які вирахувані тільки за припущення абсолютно пустого простору”. Вебер називає ідеальний тип продуктом нашої “фантазії”, “створеним нами самими виключно мислительним утворенням”, підкреслюючи цим його позаемпіричне походження. Подібно до того, як ідеальна модель конструюється природодослідником в якості інструмента, засобу для пізнання природи, так і ідеальний тип створюється як інструмент для осягнення історичної реальності. Завдяки своїй віддаленості від емпіричної реальності, своїй відмінності від неї, ідеальний тип може служити ніби масштабом для співвіднесення з ним цієї останньої.
Такі поняття, як “економічний обмін”, “homo oekonomicus”(економічна людина), “ремесло”, “капіталізм”, “церква”, “секта”, “християнство”, “середньовічне трудове господарство” і т.д. суть згідно з Вебером, ідеально-типічні конструкції, що використовуються в якості засобів для зображення індивідуальних історичних утворень. Одним з найбільш розповсюджених заблуджень Вебер вважає “реалістичне” (в середньовічному значенні цього терміну) тлумачення ідеальних типів, тобто ототожнення цих мисленних конструкцій з самою історико-культурною реальністю, “субстанціалізацію” їх.
У Вебера виявляються труднощі з тлумаченням конструювання ідеальних типів. З одного боку, він робив акцент на тому, що ідеальні типи “недійсні”, являють собою “утопію”,”фантазію”. З іншого боку, виясняється , що вони беруться з самої дійсності, шляхом, правда, деякої її “деформації” – посилення, виділення, загострення тих елементів, які досліднику вбачаються .типовими. Отже, емпіричний світ – це не просто хаотична багатоманітність, як думали Ріккерт та Віндельбанд; ця багатоманітність постає перед дослідником вже якось організованою у відомі єдності, комплекси явищ, зв’язок між якими – нехай ще не достатньо встановлений – все ж передбачається існуючим.
Ті, хто займався методологією М.Вебера, помічають це протиріччя і приходять до висновку, що йому не вдалось послідовно реалізувати методологічні принципи Ріккерта, що у своїй теорії утворення ідеальних типів він повертається на позиції емпіризму, який слідом за Ріккертом намагався подолати. Отже, ідеальний тип – що це: апріорна конструкція чи емпіричне узагальнення? Певно, підкреслення деяких елементів дійсності з ціллю утворення такого, наприклад, поняття, як “міське ремісниче господарство”, передбачає виділення з індивідуальних явищ чогось, якщо не загального для всіх них, то принаймні, характерного для багатьох. Ця процедура прямо протилежна утворенню індивідуалізуючих історичних понять, як їх уявляв собі Ріккерт: вона схожа скоріше на утворення понять генералізуючих.
Щоб вирішити це протиріччя, необхідно розмежовувати історичний та соціологічний ідеальні типи.
Ще Ріккерт відмічав, що, на відміну від історії, соціологія як наука, яка встановлює закони, повинна бути віднесена до типу наук номотетичних, що користуються генералізуючим методом. Що стосується наук номотетичних, то в них загальні поняття виступають не як засіб, а як ціль пізнання; спосіб утворення соціологічних понять, за Ріккертом, логічно не відрізняється від способу утворення понять природничонаукових.
Своєрідність веберівської концепції ідеального типу і ряду труднощів, пов’язаних з цією концепцією, визначаються якраз тією обставиною, що ідеальний тип у Вебера служить методологічним принципом як соціологічного, так і історичного пізнання. Як справедливо відмічає дослідник Вебера А.Вальтер, “Індивідуалізуюча і генералізуюча тенденції у Вебера .завжди переплетені”, оскільки у нього “історія і соціологія часто нерозривні” [3;47].
В перший раз вводячи поняття ідеального типу в методологічних роботах 1904р, Вебер розглядав його головним чином як засіб історичного пізнання, як історичний ідеальний тип. Саме тому він підкреслює, що ідеальний тип є лише засіб, а не мета пізнання; ідеально-типові конструкції повинні, згідно з Вебером, виконувати допоміжну, службову роль при встановленні своєрідності індивідувльно-історичних явищ. Але, на відміну від Ріккерта, Вебер не обмежується задачею того, “що насправді було”, а орієнтується на історичну школу Л.Ранке; Вебер схильний піддавати історично-індивідуальне каузальному аналізу. уже цим одним Вебер вносить в історичне дослідження елемент генералізації, в результаті чого, різниця між історією і соціологією суттєво зменшується. Ось як визначає Вебер роль ідеального типу в соціології та в історії: ”Соціологія, як вже багаторазово передбачалось в якості соме по собі зрозумілого, створює поняття типів і шукає загальні правила подій, на противагу історії, яка прагне до каузального аналізу .індивідуальних, важливих в культурному відношенні дій, утворень, особистостей”[2;545]. Завдання історії, таким чином, полягає, за Вебером, у встановленні каузальних зв’язків між індивідуальними історичними утвореннями. Тут ідеальний тип служить засобом розкриття генетичного зв’язку історичних явищ, тому ми будемо називати його генетичним ідеальним типом.
Що ж являє собою соціологічний ідеальний тип? Якщо історія за Вебером повинна прагнути до каузального аналізу індивідуальних явищ, тобто явищ, локалізованих у часі і просторі, то завдання соціології – встановити загальні правила подій безвідносно до просторово-часового визначення цих подій. У цьому значенні ідеальні типи, за допомогою яких працює соціолог, напевно повинні бути більш загальними і, на відміну від генетичних ідеальних типів, названі чистими ідеальними типами. Так, наприклад, соціолог конструює чисті ідеальні моделі панування – харизматичне, раціональне і патріархальне, які мають силу в усі історичні епохи і в будь-якій точці земної кулі. Чисті принципи працюють тим краще, чим вони “чистіші”, тобто чим далі від дійсних, емпірично існуючих видів влади.
Завантажити реферат