Сторінка
1

Проблеми мобілізації доходів місцевих бюджетів та шляхи їх вирішення

Місцеве самоврядування є однією зі складових частин влади і покликане забезпечити розвиток економіки, створення умов для життєдіяльності населення та підвищення добробуту громадян на місцевому рівні. Сьогодні місцеве самоврядування не виконує поставлених завдань повною мірою. Як відомо, ефективність влади може бути досягнута лише за умови збалансування трьох складових: права, відповідальності та спроможності [3]. У Європейській хартії про місцеве самоврядування проголошено, що органи місцевого самоврядування мають володіти необхідним обсягом власних джерел для виконання покладених повноважень. В українській реальності до таких власних джерел можна віднести локальні (власні) податки та збори і (умовно) закріплені кошти, що передаються із державного бюджету. Їх питома вага складає відповідно 5-7% та 60%. Іншу частку складають трансферти.

Питання удосконалення процесу формування доходів місцевих бюджетів та пошук резервів їх збільшення є надзвичайно актуальним в умовах розширення повноважень, якими наділяються органи місцевого самоврядування. Протягом останніх років в Україні спостерігається негативна тенденція до зменшення частки власних доходів у структурі доходів місцевих бюджетів, як результат, збільшення кількості дотаційних бюджетів. Недостатність власних стабільних доходів значно обмежує вплив місцевих органів влади на соціально-економічний розвиток регіонів. Тому розширення та оптимізація джерел наповнення місцевих бюджетів є надзвичайно актуальним завданням, вирішення якого сприятиме підвищенню рівня фінансової незалежності органів місцевого самоврядування і якісному виконанню покладених на них завдань та функцій.

Україні висловлюються різні пропозиції щодо формування дохідної бази місцевих бюджетів. На думку М. її. Бутко і К. О. Білокура, стратегія держави у сфері фінансів вимагає змін „з тим, щоб вони були орієнтовані на регіон, адже ринкова економіка вимагає суттєвого збільшення використання фінансових ресурсів на території їх створення”. Це положення фактично підтверджують інші автори, які вважають за необхідне спрямовувати до місцевих бюджетів відрахування від тих податків і платежів, які надходять до державного бюджету з відповідної території у вигляді певного відсотка відрахувань від загальнодержавних податків, або „зафіксувати стабільні частки різних рівнів влади (центральної, регіональної, місцевої) у розподілі загальнодержавних податків”.

С. Мельник і С. Криниця пропонують зараховувати до місцевих бюджетів податок на додану вартість, оскільки він, на думку авторів, рівномірно розподіляється по території країни, є менш чутливим до коливань кон’юнктури, а його надходження прямо пов’язане з рівнем розвитку і результатами економічної діяльності в регіонах.

На думку А. М. Соколовської, такі податки, як податок на прибуток і податок з доходів фізичних осіб, повинні розподілятися між державним і місцевими бюджетами. В. Новіков вважає за необхідне ввести спеціальний цільовий податок – для фінансування об'єктів соціальної сфери підприємств, які передаються місцевим радам у розмірі 2 % від обсягу реалізованої продукції підприємств усіх форм власності (при відповідному скороченні інших податків); акумулювати в місцевих бюджетах не менше 50 % ренти за використання мінеральних ресурсів, а також коштів від приватизації державного та комунального майна.

С. А. Буковинський вважає, що вирівнювання бюджетної забезпеченості „може здійснюватися тільки на основі перерозподілу бюджетних ресурсів через державний бюджет”. С. В. Слухай пропонує використати для цієї мети спеціальний фонд, що має формуватися за рахунок податків, які характеризуються найбільшою стабільністю, податку на додану вартість і прибуткового податку з громадян. Він також вважає за необхідне використовувати „принцип розподілу фонду трансфертів на окремі контингенти відповідно до видів територіальних об’єднань із метою врахування відмінностей у їх фінансових потребах та фінансовому потенціалі”.

К. В. Павлюк звертає увагу на необхідність встановити взаємозв’язок між бюджетними витратами й результатами економічної діяльності регіону, тобто формувати дохідну частину місцевих бюджетів залежно від обсягу створених на відповідній території фінансових ресурсів.[1]

Віддаючи належне науковим напрацюванням з цієї проблематики, зазначимо, що у цій сфері не знайшли достатнього науково-теоретичного та методичного вирішення проблеми визначення оптимального механізму формування власної дохідної бази місцевих бюджетів, який базується на підвалинах податкової (фіскальної) автономії, якісного прогнозування доходів місцевих бюджетів, підвищення зацікавленості місцевих органів влади у нарощуванні власної дохідної бази.

Наявна тенденція до надмірної централізації доходів у Державному бюджеті для подальшого спрямування трансфертів до місцевих бюджетів призводить до збільшення зустрічних фінансових потоків та не сприяє нарощуванню власної доходної бази, що підтверджують показники виконання місцевих бюджетів. Так, у 2004 році обсяг трансфертів у доходах місцевого бюджету м. Вінниці становив 85843,3 тис. грн., у 2005 – 128218,6 тис. грн., у 2006 – 170033,4 тис. грн., а у 2007 році – 215618,6 тис. гривень. Проведений аналіз формування доходів бюджету м. Вінниці упродовж 2004 – 2007 років засвідчив про збільшення обсягу міжбюджетних трансфертів, що у свою чергу негативно позначається на фінансовій самостійності бюджетів місцевого самоврядування. Також простежуємо ріст податкових надходжень, їх питома вага у структурі доходів бюджету міста постійно зростає: з 69% у 2004 році до 76,5% у 2007 році. Основними бюджетоутворюючими податковими платежами в доходах м. Вінниці продовжують залишатися податок з доходів фізичних осіб, питома вага якого у 2007 році становила – 76,1%, плата за землю – 8,3%, єдиний податок – 6,4%, а от місцеві податки і збори всього 2%, що є негативним явищем, оскільки засвідчує про малу частку власних надходжень бюджету міста. Зміна структури доходних джерел бюджету міста у 2007 році, а саме: недивлячись на ріст міжбюджетних трансфертів з року в рік, їх питома вага у структурі доходів поступово зменшується що, свідчить про те, що поступово зменшується фінансова залежність бюджетів місцевого самоврядування від отримання централізованих фінансових ресурсів у вигляді дотацій, субвенцій на виконання делегованих повноважень територіальної громади.

Вирішення питання зміцнення фінансової основи територіальних громад можливе шляхом внесення змін до чинного податкового законодавства, що визначає механізм справляння податкових надходжень до бюджетів різних рівнів. З метою збільшення доходної частини місцевих бюджетів пропонуємо:

- реформувати систему муніципального оподаткування шляхом прийняття закону „Про місцеві податки і збори” в частині запровадження податку на майно, збору за здійснення підприємницької діяльності у сфері грального бізнесу, інших місцевих податків і зборів;[3]

- переглянути склад загальнодержавних та місцевих податків і зборів. На сьогоднішній день і прибутковий податок, і плата за землю не є місцевими податками і зборами, але закріплені за місцевими бюджетами. Ці платежі принаймні можна було б визнати місцевими. У свою чергу, з появою права комунальної власності на землю, що передбачено Земельним кодексом України, актуалізується питання про включення податку за землю до складу місцевих податкових платежів. І, звичайно, доцільно передбачити можливість органів місцевого самоврядування самостійно встановлювати і коригувати ставки місцевих податків, що відповідає положенням Європейської хартії;