Сторінка
1

Соціологічна думка України

План

1. Вступ

2. Основні положення І.Вишневського, Г.Сковороди, І.Котляревського, М.Драгоманова, М.Котляревського, Т.Шевченка, І.Франка та інших мислителів того часу.

3. Соціологія радянського періоду.

4. Історичні етапи виникнення соціологічної думки України.

5. Висновок.

1. Вимоги соціального пізнання в Україні сягають у княжу добу (ІХ-ХІІІ ст.) і тісно пов’язані з буттям українського народу, формуванням української державності. Цінними джерелами протосоціологічних ідей є перші літературну твори.

„Слово о законі і благодаті” (ІХ ст.) – першого київського митрополита Іларіона, „Повчання дітям” (ХІІ ст.) – Володимира Мономаха, „Печерський патерик”, „Слово о полку Ігоревім” (ХІІ ст.), „Іпатіївський літопис” (ХV ст.), „Повість минулих літ” Нестора, „Руська правда” Ярослава Мудрого і багато інш.

2. Велике місце у розвитку соціальної думки в Україні кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. займає мислитель І. Вишенський, він прагне знайти обґрунтування вимог свободи, рівності, справедливості у сфері Духа, а потім покласти це в основу життєдіяльності, громадського життя людини і народу. Важливий вплив на становлення української суспільної думки, протосоціологічних ідей ХVІІІ ст. має теоретична спадщина великого мислителя Г. Сковороди (1722-1794 р.). Він у своїх творах висунув основні проблеми філософського, історико-соціологічного та етичного характеру. Основне місце в його творчості займають філософсько-соціологічні твори.

Г. Сковорода висунув теорію трьох світів (мірів): перший – великий „мір”, що складається з безлічів світів, це всесвіт – макрокосмос, який немає меж. Два другі – це частини великого, малі світи. Один з них – малий світ – мікрокосмос („мірок”), людина, а другий – це символічний світ, Біблія. Доба національно-культурного відродження в Україні пов’язується з останньою чвертю ХVІІІ ст. і насамперед з появою „Енеїди” І. Котляревського, (1798 р.), який вперше ввів живу українську мову до літератури з його послідовниками.

Певний внесок у розвиток пізнання, людини, суспільства, гуманітарної освіти, науки та культури зробили представники Кирило-Мефодіївського Братства, створеного наприкінці 1845 – початку 1846 рр. До Братства належали М.Костомаров, М.Гулак, Т.Шевченко, П.Куліш, В.Білозерський, О.Маркович, та інші.

У суспільно-політичних поемах члена Братства Т. Шевченка чітко виражена ідея українського державництва, самостійності, соборності, проголошується заклик до відновлення козацької традиції, українського демократизму, віра у воскресіння України та в зміну суспільного ладу.

Коло соціологічних зацікавлень українського громадсько-політичного діяча, вченого і публіциста М.П. Драгоманова (1841-1895 рр.) – соціальна зміни, співвідношення історії і соціології, питання національності, проблеми прогресу. Соціально-політичні погляди Драгоманова знайшли своє відображення у таких творах: „Чудацькі думки про українську національну справу” (1916 р.), „Що таке українофільство?” (1916 р.).

Вагомим є внесок в розвиток вітчизняної соціологічної думки українського економіста і соціолога, громадського діяча, професора Київського університету М.І. Зібера (1844-1888 рр.), який певний час перебував в еміграції в Швейцарії. Соціологічні інтереси Зібера зосереджені навколо проблем суспільства, суспільного розвитку, народонаселення, історичної соціології.

Одним з найяскравіших українських дослідників у галузі соціології був М.М. Ковалевський (1851-1916 рр.). Важливе місце в системі соціологічних поглядів Ковалевського займає ідея прогресу як історичної неминучості. Значний внесок М.Ковалевського у розвиток історично-порівняльного методу в соціології, який він розглядав як могутню зброю боротьби проти суб’єктивізму. Саму ж історію він вивчав із соціологічної точки зору.

Серед великої плеяди українських мислителів кінці ХІХ – початку ХХ ст., безумовно провідне місце займає І.Я. Франко (1856-1916 рр.). Він був активним проповідником національної самостійності України. він вийшов з Української радикальної партії і взяв участь утворенні націонал-демократичної партії, навіть допоміг скласти її програму.

Найпослідовніше поглибив свої історичні досліди соціологічними студіями М.С. Грушевський (1866-1934 рр.). Він вперше почав застосовувати в українській історіографії історично-соціологічний метод розроблений на межі ХІХ і ХХ ст. європейським позитивізмом.

3. Соціологію радянського періоду можна вважати однією із найвідсталіших наук як в Україні, так і в цілому колишньому СРСР. До цього призвели такі фактори:

- майже повний контроль партії над плануванням, тематикою та проведенням соціологічних досліджень;

- відсутність самостійного статусу соціології як науки та її обожнення з історичним матеріалізмом у плані вихідних методологічних засад;

- постійний політичний ризик іноваційної соціології;

- протидія соціологічним дослідженням, з одного боку, на ідеологічному грунті, а з другого – на патріотичному, коли більш-менш об’єктивні наукові розвідки, які відхилилися від партійної лінії, діставали ярлика „націоналістичних”;

- застій у розробці альтернативних теоретичних засад і моделей та бідність самостійних методичних засобів соціологічного аналізу;

- обмеженість державної соціальної статистики та часто її недостовірність;

- бідна матеріально-технічна база соціології, брак найновішого обладнання, електронно-обчислювальної техніки, комп’ютерів;

- відсутність належних умов для підготовки висококваліфікованих спеціалістів, у тому числі і за кордоном;

- нерозвинутість наукових зв’язків із зарубіжними соціологами.

До цього слід додати, що результати соціологічних досліджень у більшості випадків приховувались, а рекомендації соціологів здебільшого не враховувались. Виразно позначилась непідготовленість працівників органів управління не тільки до самостійного висунення замовлень для соціологічної науки, а й до кваліфікованого співробітництва з нею, запровадження результатів у соціальну практику.

4. Умовно в історії виникнення та розвитку соціологічної думки України можна виділити чотири етапи:

- перший етап – протосоціологічний, най триваліший в часі, розпочинається з княжої доби (ІХ-ХІІІ ст.) і завершується в 60-х р. ХІХ ст. Це етап поступового виникнення соціального знання та ідей, елементів наукових поглядів на суспільство, державу, людину, релігію;

- другий етап – розпочинається з 60-х ХІХ ст. і продовжується до 20-х р. ХХ ст. Він пов’язаний із виникненням на Заході соціології як окремої науки, ознайомлення з якого породжує в українських мислителів цього періоду певні способи бачення й моделі пізнавальної соціальної реальності, нові підходи і способи аналізу соціальних явищ і процесів. На цьому етапі відбувається становлення вітчизняної академічної соціології, її інституціоналізація;