Сторінка
2
Нині практично всі країни регулюють процес трудової міграції. Політика держав продиктована намаганням отримати для своєї економіки найпотрібніших працівників з великого потоку потенційних мігрантів. В економічно розвинених країнах світу існують спеціальні державні органи, до компетенції яких належать питання, пов'язані з переміщенням іноземної робочої сили через національні кордони та її використанням.
У міждержавному та внутрішньодержавному русі робочої сили беруть участь міністерства праці, внутрішніх і закордонних справ, а також спеціальні державні та міждержавні органи. Нині іноземну робочу силу вербують переважно за допомогою створених за кордоном державних вербувальних комісій.
Різноманітні аспекти трудової міграції та статусу іноземних працівників регулюються двосторонніми і багатосторонніми угодами, а також нормами внутрішнього законодавства.
Питаннями трудової міграції у США займаються федеральні органи. Бюро з консульських питань державного департаменту США встановлює порядок надання в'їзних віз, здійснює контроль за їх видачею та виконує відповідний облік. Служба імміграції і натуралізації міністерства юстиції США здійснює контроль за дотриманням правового режиму в'їзду і перебування іноземців на території США. До її завдань належать також затримання і депортація тих іноземців, які порушують чинне законодавство США. Міністерство праці США приймає остаточне рішення щодо того, чи є іммігрант тягарем для американської економіки. Подібні органи регулювання трудової міграції існують і в ряді інших країн.
Нині міжнародно-правове регулювання міжнародного ринку праці здійснюється за допомогою широкого арсеналу прийомів і засобів. Це передусім дво- і багатосторонні міждержавні договори. Двосторонні угоди існують у формі міжурядових або міжвідомчих договорів.
Велику роль у регулюванні міжнародної трудової міграції відіграє Міжнародна організація праці (МОП), утворена у 1919 р. при Лізі Націй як Міжнародна комісія для вироблення конвенцій і рекомендацій з питань трудового законодавства і поліпшення умов праці. У 1946 р. стала першою спеціалізованою установою ООН. За часів існування у рамках МОП укладено велику кількість конвенцій. Організація отримала Нобелівську премію миру у 1967 р. США вийшли з МОП у 1977 p., звинувативши організацію у політизації, але повернулися до неї у 1980 р.
Нормативно-правова база імміграції у більшості країн є широким і складним зібранням законів і підзаконних актів, що відображають ставлення тієї або іншої держави до міжнародної трудової міграції.
Перешкодою для в'їзду небажаних мігрантів є розгалужена система обмежень. Передусім вони стосуються кваліфікації робочої сили. Для більшості професій вимагаються кваліфікаційні гарантії (тобто дипломи про здобуту освіту), стаж роботи за спеціальністю. Зрозуміло, що країни віддають перевагу працівникам у найпрацездатнішому віці. Неабияке значення має стан здоров'я потенційних іммігрантів. Наприклад, закон США про імміграцію, прийнятий у 1990 p., забороняє в'їзд до країни наркоманів і психічно хворих осіб. Фірмироботодавці ряду країн проводять попереднє медичне і психологічне тестування іноземців, які бажають отримати у них роботу. Окремі країни обмежують в'їзд членів комуністичних та інших тоталітарних партій, а також злочинців.
Багато країн встановлюють пряме квотування іноземної трудової міграції. Наприклад, Греція взагалі не дозволяє працевлаштовувати іноземців на тих фірмах, де кількість працівників-греків не перевищує п'яти осіб.
Охоче приймають у країнах світу іммігрантів-інвесторів. США щороку видають до 100 тис. імміграційних віз тим іноземцям, які інвестували в американську економіку понад 500 тис. дол. У багатьох країнах за одержання державного дозволу на роботу передбачається сплата мита. Наприклад, в Ірландії розмір такого мита наприкінці XX ст. становив 100 ірландських фунтів.
Для іноземних працівників запроваджуються обмеження на термін перебування і роботи у країні імміграції. Поширені прямі заборони на перелік професій для працевлаштування іммігрантів.
Країни-роботодавці віддають перевагу таким групам працівників:
• тим, хто виконує низькооплачувану, непрестижну і шкідливу роботу;
• представникам рідкісних професій;
• спеціалістам найвищого класу і представникам "вільних професій";
• керівникам фірм та їх підрозділів;
• бухгалтерам, представникам установ торгівлі, банків і високотехнологічних галузей.
Економічно розвинені країни застосовують заходи, спрямовані на зменшення імміграції, при цьому програми репатріації поширюються як на професії, так і на етнічні групи. Діють санкції (адміністративні, кримінальні) за порушення встановленого порядку міжнародної трудової міграції, передбачені, зокрема, штрафи та ув'язнення. Санкції застосовуються і до підприємців, які незаконно використовують робочу силу іммігрантів. Накладаються великі штрафи, підприємці зазнають витрат, пов'язаних з депортацією нелегальних мігрантів.
Загалом слід зазначити, що міжнародна міграція трудових ресурсів є складовою міжнародних економічних відносин. Ринок робочої сили перетворився на ринок глобального масштабу.
Іноземна робоча сила використовується і в Україні. Іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право на працевлаштування нарівні з громадянами України. Іноземці, які перебувають в Україні
тимчасово, працевлаштовуються на підставі дозволу, який надається відповідно до "Порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. № 2028.
Завантажити реферат