Сторінка
1
Угода про митну оцінку
Угода про митну оцінку була укладена у 1980 р. після Токійського раунду переговорів ГАТТ і замінила громіздкі процедури і правила визначення митної вартості товарів.
Основна мета цієї угоди полягає в захисті інтересів чесних торгівців. Вона встановлює, що митні органи за основу для нарахування мита беруть ціну, сплачену імпортером певного товару за конкретною угодою. Це стосується угод, укладених як пов'язаними сторонами (related-party transactions), так і не пов'язаними сторонами (arms-length transactions).
Міжнародна торгівля знає кілька способів нарахування мита:
• адвалорний (ad valorem);
• специфічний (specific);
• комбінований або змішаний (combined or mixed).
У разі використання адвалорного способу мито визначається як частка ціни імпортованого продукту (наприклад 10 % від вартості партії товару), у разі застосування специфічного способу — як сума грошей у розрахунку на 1 л або 1 кг товару. Третій спосіб є комбінацією перших двох.
Більшість країн світу віддають перевагу першому способу, оскільки він зручніший для митних органів, ним простіше керуватися у процесі міжнародних переговорів і для порівняння рівнів митних тарифів.
Не секрет, що митні органи різних країн світу часто підозріло ставляться до заявленої ціни імпортованих товарів і вважають, що її занижено з метою ошукати державу і зменшити її митні надходження. Отже, вартість товару для нарахування мита визначається за справді сплаченою ціною або такою, що піддягає сплаті (price actually paid or possible), коли товар продається в країну свого імпорту. Така ціна включає також витрати покупців на упаковку, контейнери, допоміжні товари і матеріали (assists), роялті, ліцензійні платежі, комісійні та брокерські (за винятком купівельних комісійних), майбутні надходження від продажу або використання продавцем імпортованих товарів, транспортні, страхові та пов'язані з ними витрати, якщо країна імпорту використовує для оцінки ціни на умовах CIF.
З митної ціни вираховують:
• вартість фрахту після імпорту товару на митну територію країни імпорту;
• вартість будівництва, монтажу, утримання, технічної допомоги, що мають місце після імпорту;
• податки та обов'язкові платежі країни імпорту.
Згідно з угодою тягар доказів (burden of proof) правильності заявленої ціни покладається на імпортерів. Якщо митні органи сумніваються у правдивості або достовірності (truth or accuracy) заявленої ціни (declared value), то імпортери повинні мати право дати пояснення, подати документи тощо, аби довести, що декларована ціна є правильною. Якщо і після цього митні органи сумніваються, то імпортер має право вимагати, щоб вони письмово пояснили йому причини сумнівів. Угодою передбачена можливість подання імпортерами апеляції внутрішнім адміністративним органам митниці.
Якщо митні органи відхиляють задекларовану імпортером контрактну ціну, то угодою чітко визначено п'ять стандартів, яких слід дотримуватися для визначення вартості на свій розсуд. Ці стандарти мають застосовуватися у такій послідовності:
• за вартість береться уже визначена контрактна вартість ідентичних товарів (identical goods);
• за вартість береться вже визначена контрактна вартість схожих товарів;
• дедуктивна вартість (deductive value) визначається на основі цін внутрішнього ринку на товари, ідентичні або схожі з імпортованими (при цьому вираховуються прибутки, мита, податки, транспортні, страхові та інші витрати у країні імпорту);
• розрахункова вартість (computed value) визначається додаванням до ціни виробництва оцінюваних товарів прибутку і загальних витрат, рівновеликих з тими, які застосовуються у країні експорту до таких самих товарів, що імпортуються до країни імпорту.
• відступальний метод (fall-back method) використовується у тому разі, коли неможливо застосувати чотири попередні стандарти, і дає змогу гнучко використовувати будь-який з них. Згідно з цим методом забороняється використовувати ціну товарів, експортованих до третіх країн, мінімальні мита, довільну або фіктивну вартість.
У разі застосування чотирьох перших стандартів спираються на інформацію, одержану у країні імпорту. Згідно з угодою для визначення розрахункової митної вартості імпортованих товарів можна дослідити вартість виробництва оцінюваних товарів за межами країни імпорту. Цей стандарт використовується лише тоді, коли продавець і покупець є спорідненими підприємствами і продуцент готовий надати митним органам країни імпорту необхідну інформацію.
Угодою передбачається, що її країни-члени гармонізують своє законодавство відповідно до її правил, і це дасть змогу імпортерам завчасно оцінювати розмір сплачуваного мита.
Угода про довідвантажувальну інспекцію
У другій половині XIX ст. імпортери почали використовувати послуги незалежних інспекційних фірм для сертифікації кількісних і якісних характеристик товарів, які покупці хотіли імпортувати. В таких послугах зацікавлені приватні фірми, підприємства державної власності, урядові відомства. З середини 1960-хроків уряди багатьох країн, що розвиваються, використовують послуги інспекційних фірм для цінової перевірки імпортованих товарів, щоб унеможливити заниження або завищення вартості (under-or over-invoicing) імпортованих товарів.
Отже, довідвантажувальна інспекція забезпечує:
• відповідність товару умовам контракту;
• достовірність ціни товару;
• тарифну класифікацію товарів.
Нині у світі існує п'ять компаній, що здійснюють свою діяльність на глобальному і регіональному рівнях. Вони належать до Міжнародної федерації інспекційних агентств (International Federation of Inspection Agencies — IFIA).
Існує два види договорів про примусову довідвантажувальну інспекцію (mandatory preshipment inspection):
• валютні (foreign exchange contracts);
• митні (customs contracts).
Перший вид договорів спрямований на запобігання відпливу капіталу (to prevent the flight of capital) за допомогою завищення вартості контракту. Другий вид має на меті унеможливити скорочення митних надходжень у результаті заниження (undervaluation) вартості контракту або неправильної митної класифікації (deliberate misclassi-fication).
Завантажити реферат