Сторінка
1
Угода про державні замовлення
Угода вперше була укладена у 1988 р. після Токійського раунду переговорів ГАТТ і стосувалася лише товарів. Угода, укладена під час Уругвайського раунду, стосується як товарів, так і послуг. Угодою про державні замовлення було визначено стандартну практику
здійснення міжнародних торгів для фірм, що бажають взяти участь у виконанні державних замовлень.
Урядові відомства і контрольовані урядом агентства є на нинішньому етапі великими покупцями товарів і послуг. Нерідко такі закупівлі досягають 10-15 % валового національного продукту. Міжнародна торгівля товарами і послугами, які закуповують уряди, постійно зростає.
Уряди країн світу здавна дотримувалися політики цінових преференцій. Товари закуповувалися в іноземних виробників лише тоді, коли ціни товарів національних виробників на 10-15 % перевищували ціни імпортованих товарів, при цьому віддавалася перевага товарам з дружніх країн. Таке становище порушувало режим нації найбільшого сприяння і принцип національного режиму.
Правила ГАТТ не поширювалися на закупівлю урядами тих товарів, що купувалися для власного використання і не призначалися для перепродажу.
Основна мета угоди полягає у тому, щоб призвичаїти уряди керуватися комерційними міркуваннями (commercial considerations) при закупівлі товарів і послуг для власного використання. При цьому заборонено дискримінацію внутрішніх або зовніїпніх постачальників. Ця багатостороння угода не зобов'язує інші країни, які вступили до СОТ, приєднатися до неї, тому наприкінці XX ст. серед її учасниць було лише дві країни, що розвиваються, — Гонконг і Південна Корея.
Кожна країна, що приєдналася до Угоди про державні замовлення, веде перелік агентств, уповноважених здійснювати міжнародні закупівлі. Такі переліки вважаються складовою угоди. Країни-учас-ниці можуть також зазначати товари і послуги, на які поширюється дія угоди. При цьому на закупівлі оборонними відомствами товарів воєнного призначення положення угоди не поширюються.
Зроблено лише перші кроки у сфері міжнародного регулювання державних закупівель послуг. Під дію угоди підпадають такі найпоширеніші види послуг:
• будівельні;
• консультаційний менеджмент (management consultancy) і пов'язані з ним послуги;
• послуги з дослідження ринку (market research services);
• комп'ютерні;
• бухгалтерські й аудиторські (accounting and auditing services);
• рекламні (advertising services);
• послуги з прибирання будинків (building cleaning services);
• поліграфічні (publishing and printing services).
Положення Угоди про державні замовлення відповідають режиму нації найбільшого сприяння і принципу національного режиму.
Відомства, що здійснюють закупівлі, мають робити це за допомогою тендерів і забезпечувати рівноправну участь у них іноземних постачальників. Угодою передбачено прозорість укладення контрактів (greatest public scrutinity of decisions to award contracts).
Якщо той, кому відмовлено в закупівлі, хоче одержати обґрунтування цієї відмови, то угода зобов'язує аргументувати її. Згідно з угодою державна влада повинна створити на національному рівні органи для розгляду заяв, скарг і запитів (challanges, complaints, requests) національних і закордонних постачальників, незадоволених рішеннями відповідних відомств.
Кожна розвинена країна зобов'язана створити інформаційний центр (information centre), який надаватиме інформацію:
• про норми права у сфері урядових закупівель і практику їх застосування;
• адреси закладів, на які поширюється дія угоди;
• сутність і обсяг товарів і послуг, що закуповуються, а також майбутні тендери (future tenders).
Запити про таку інформацію формально мають право надсилати учасники угоди. Фактично ж на одержання інформації можуть розраховувати всі країни, що розвиваються, які є членами Світової організації торгівлі, але ще не приєдналися до угоди. Цією угодою передбачено створення Міжнародного інформаційного центру, який би подавав допомогу зацікавленим постачальникам з країн, що розвиваються. Такі постачальники зможуть конкурувати з постачальниками з інших країн на цій важливій ділянці міжнародного ринку. Принагідно слід зазначити, що країни-учасниці Угоди про державні замовлення не забороняють постачальникам з інших країн брати участь у тендерах (винятком є США).
Державна торгівля
Державну торгівлю (state trading) слід відрізняти від державних замовлень. Якщо урядові закупівлі використовуються для задоволення власних потреб урядових установ у товарах і послугах, то державна торгівля розглядається як вид підприємницької діяльності. При цьому імпортовані товари і послуги продаються на внутрішньому ринку, а продукти національної економіки купуються для їх перепродажу на внутрішньому ринку та експорту на зовнішні.
Підприємства, що здійснюють державну торгівлю, є урядовими й неурядовими установами, які мають виключні (ексклюзивні) права і, використовуючи їх, впливають на закупівлі, продажі і спрямування експорту й імпорту. Стаття XVII ГАТТ 1994 p. щодо імпорту й експорту товарів стосується діяльності державних торговельних підприємств і містить "домовленість про тлумачення" (understanding on interpretation).
Завантажити реферат