Сторінка
1

Платіжний баланс

Поняття "платіжний баланс" було запроваджено у 1767 р. Дж. Стюартом (James Steuart, 1712-1780) — шотландським економістом, одним з найостанніших представників пізнього меркантилізму.

Статті платіжного балансу покликані відображати всі зовнішньоторговельні операції країни із зовнішнім світом. Ці статті охоплюють експорт товарів і послуг, витрати туристів за кордоном тощо. Платіжний баланс країни є балансом між надходженнями країни від зовнішнього світу та її платежами йому.

Платіжний баланс складається з трьох основних компонентів:

1. Зовнішньоторговельний баланс. Стосується експорту та імпорту товарів, обчислюється за даними митної статистики і враховує вартісні обсяги товарів, що у реальному часі перетинають митний кордон відповідної країни. Платіжний же баланс враховує платежі й надходження у сфері зовнішньоторговельного обороту, які за часом можуть не співпадати з рухом товарів.

2. Баланс платежів за послуги й односторонні трансферти. Останні є некомерційними платежами. Баланс платежів за послуги — це надходження та витрати на транспорт, страхування, пошту, телеграф, телефон, комісійні операції, культурний обмін, туризм, споживацькі перекази (зарплата, спадщина, стипендії, пенсії тощо), утримання дипломатичних і торговельних представництв, відсотки і дивіденди на інвестиції, ліцензійні платежі тощо.

Зазначені два баланси утворюють разом платіжний баланс за поточними операціями, або поточний баланс. Він визначає обсяг чистих доходів (надходжень) або чистих витрат конкретної країни у зв'язку з її міжнародною торгівлею товарами, послугами, а також трансфертами.

3. Баланс руху капіталів і кредитів. Він є співвідношенням ввозу та вивозу як приватного, так і державного капіталу, а також одержаних і наданих міжнародних кредитів. Його можна розуміти і як співвідношення продажу та купівлі активів.

Зовнішньоторговельний баланс є різницею між товарним експортом та імпортом. Якщо експорт більший за імпорт, то має місце позитивне сальдо торговельного балансу, якщо ж імпорт перевищує експорт — негативне. Отже, у першому разі маємо активний торговельний баланс, у другому — пасивний. У разі пасивного торговельного балансу у зовнішній торгівлі певної країни виникає дефіцит.

Слід зазначити, що поточний баланс і баланс руху капіталів і кредитів тісно пов'язані між собою. Дефіцит балансу за поточними операціями — це пряма вказівка на те, що країна живе не по кишені, бо експорту недостатньо для сплати за імпорт. Фінансування імпорту у такому разі потребує або залучення зовнішньої позики, або продажу іноземцям певних активів. При останньому варіанті розвитку подій дефіцит платіжного балансу покривається припливом капіталу до країни. Якщо ж платіжний баланс активний (тобто сальдо додатне), то часто спостерігається відплив капіталу за статтею "Рух капіталів".

У разі негативного платіжного балансу країна змушена "влізати" у борги та продавати іноземцям свої активи (пам'ятатимемо, що боргам притаманна величезна несправедливість — береш чуже і ненадовго, а віддаєш своє і назавжди), тоді як при позитивному балансі країна може використовувати надлишок капіталу для придбання іноземної нерухомості та активів (ряд країн у такий спосіб створюють свої другі (закордонні) економіки) і надавати позики іншим державам.

Країни з некорумпованими адміністраціями намагаються мати так звані офіційні резерви (тобто суми іноземної валюти) для регулювання збалансованості своїх платіжних балансів. Сума скорочення таких резервів є індикатором дефіциту платіжного балансу країни. Навпаки, зростання офіційних резервів свідчить про збільшення обсягу позитивного сальдо.

Резервні активи є міжнародними високоліквідними активами певної країни. Ці активи контролюють уряд та банківська влада країни і їх можна використовувати будь-коли для фінансування дефіциту платіжного балансу, а також для регулювання курсу національної валюти. До міжнародних високоліквідних активів належать: монетарне золото (що має пробу не нижче 995); спеціальні права запозичення (СПЗ або англ. — SDR) — штучний актив, що розподіляється між країнами-членами МВФ відповідно до їх квот і може використовуватися для придбання іноземної валюти, надання позик та здійснення платежів; резервна позиція в МВФ, що є сумою резервного транша країни; валютні активи (іноземна валюта, банківські депозити, урядові та інші цінні папери, фінансові деривативи, акції приватних підприємств, вимоги, що виникають у результаті угод між національним та іноземними центральними банками, а також між урядовими органами).

У процесі підготовки платіжного балансу країни використовується розрахункова одиниця, що застосовується й у внутрішніх розрахунках. Для перерахунку у долари використовується курс національної валюти до долара, що встановився на час складання платіжного балансу. Якщо для зовнішньоекономічних операцій використовують кілька валютних курсів, то для перерахунку даних платіжного балансу у долари застосовується середньозважений курс.

В Україні за складання платіжного балансу відповідають Національний банк і Державний комітет статистики. Щокварталу складають два баланси — з країнами колишнього СРСР і соцтабору та з країнами капіталістичного світу. Основними проблемами є недосконалість інформаційної бази, неповнота даних, їх недостатня достовірність.

За станом на 2002 р. фактично була відсутня достовірна інформація про експорт-імпорт послуг, прямі інвестиції, оплату праці нерезидентам, нерозподілені прибутки спільних підприємств тощо.

Стисло розглянемо основні теорії платіжного балансу.

Теорія автоматичного саморегулювання платіжного балансу. Розроблена у XVIII ст. Д. Юмом і Д. Рікардо. Основне положення цієї теорії — платіжний баланс може регулюватися без державного втручання.