Сторінка
2

Розширення дохідної бази місцевих бюджетів України

У спеціальному фонді місцевих бюджетів субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на заходи щодо погашення заборгованості громадян за житлово-комунальні послуги та енергоносії в рахунок часткової компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень становила у 2005 році 231,7 тис.грн., а у 2006 році знизилась до 149,5 тис.грн.

Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на фінансування ремонту приміщень управлінь праці та соціального захисту виконавчих органів міських для здійснення заходів з виконання заходів із Світовим банком проекту «Вдосконалення системи соціальної допомоги» кожного року була затверджена, проте не була профінансована в жодному.

Офіційні трансферти спрямовувалися в першу чергу на охорону здоров’я (лікарня), на правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави, на соціальне забезпечення населення, на виплату пільг (пільги ветеранам, допомоги сім’ям з дітьми, пільги на транспорт), на сільське і лісове господарство, рибне господарство та мисливство, на інші заходи.

Ліквідація дотаційності є важливою проблемою, проте її вирішення можливе лише за умови рівності розвитку всіх регіонів, що досі на практиці ніде не здійснено. Проте зменшення частки трансфертів в доходах місцевих бюджетах можливо за умови збільшення власної доходної бази місцевих бюджетів, при чому збільшення частки власних доходів сприятиме зростанню самостійності, незалежності і децентралізації органів місцевого самоврядування, що активізує їх роботу.

Також проблемою є те, що всі регіони отримують трансферти, не залежно від їх необхідності, тоді як одночасно існують зустрічні трансферти – з місцевих бюджетів до Державного бюджету України, що є нелогічним і потребує зміни на те, щоб дані кошти залишались на місцях і не передавались відповідно між бюджетами.

С.А. Буковинський визначає, що одним з напрямів збільшення дохідної бази місцевих бюджетів може бути закріплення за ними податку на прибуток підприємств. Нині до місцевих бюджетів зараховується ли¬ше податок на прибуток підприємств комунальної власності [1, c. 26].

Варто визнати, що податок на прибуток у Державному бюджеті України становив в середньому 20,66 % від усіх доходів за 2005-2007 роки, тому малоймовірно, що держава відмовиться від даної статті надходжень, зарахувавши стовідсотково її до місцевих бюджетів України.

Проект концепції місцевих бюджетів передбачає можливість передачі на регіональний рівень частини податку на прибуток, ймовірно цей рівень становитиме 10–15 % податку на прибуток, причому сплачувати його будуть не за місцем реєстрації офісу, а за місцем розташування виробничих активів. Для влади на місцях це стало б значним джерелом доходів, однак вигоду отримають лише індустріально розвинені міста.

Рис. 3. Динаміка доходів місцевих бюджетів України з міжбюджетними трансфертами та податком на прибуток підприємств з Державного бюджету України за 2005-2007 рр., млн. грн.

Так, за умови віднесення податку на прибуток з Державного до місцевих бюджетів стовідсотково, на всеукраїнському рівні це може вплинути на відмову від вагомої частки міжбюджетних трансфертів загалом (рис. 3.), проте, темпи зростання міжбюджетних трансфертів перевищують зростання податку на прибуток.

Рис. 4. Динаміка доходів бюджету міста Острога з врахуванням податку на прибуток підприємств з Державного бюджету України за 2005-2007 роки, тис.грн.

Оцінка передачі податку на прибуток бюджету міста Острога (рис. 4.) відображає те, що хоча в абсолютному значенні податок на прибуток зростав (від 103,8 тис.грн. у 2005 році до 391,5 тис.грн. у 2007 році), як і збільшувались його частки у доходах бюджету (від 1,16 % до 2,1 % відповідно (середня частка по досліджуваних роках 1,53 %) та у міжбюджетних трансфертах (від 2,85 % до 6,31 % відповідно (середня частка – 4,02 %), проте для даного бюджету, як і для бюджетів усіх депресивних регіонів нашої країни дана передача істотно не вплине на формування доходної бази через занепад виробництва.

Іншим джерелом могло б стати відрахування з державного бюджету коштів залежно від обсягу по¬датку на додану вартість, що мобілізується на відповідній території. Розробка та запровадження механізму таких відрахувань сприяли б підвищенню рівня зацікавленості органів місцевою самоврядування у розширенні виробництва та реалізації продукції, що оподатковується, у мобілізації податку на додану вартість [1, c. 26].

Податок на додану вартість найкраще відповідає вимогам бюджетного регулювання: по-перше, надходження від нього є найбільшими (понад третину загальної суми) та відносно рівномірними у територіальному розрізі, що дозволить збалансувати бюджети значної частини регіонів, які сьогодні отримують дотацію з центру, так, щоб вони обійшлися взагалі від останньої; по-друге, цей податок є менш “чутливим” до різких змін економічної кон’юнктури, ніж податки на доходи, що найкраще відповідає вимогам формування дохідної частини місцевих бюджетів; по-третє, надходження від цього податку прямо пов’язані з рівнем розвитку економіки, результатами економічної діяльності в регіонах [4, с.23].

Звичайно перерахування у стовідсотковому значенні ПДВ з Державного бюджету України до місцевих неможливо, оскільки це основне джерело доходів даного бюджету і становило в середньому 35,23 % всіх доходів за 2005-2007 роки, проте зарахування частки даного податку є можливим.

В. Рябошлик пропонує включення до доходів місцевих бюджетів 20 % податку на додану вартість односторонньої дії (який не потребує відшкодування). Основою податкової бази ПДВ односторонньої дії є витрати населення, витрати малого бізнесу та інших первинних платників ПДВ. Отже, податок значною мірою стає пропорційним споживанню регіону. Подальше збільшення частки зібраного ПДВ, що залишається на місцях, скажімо, до 30 % призведе до появи надлишкових коштів у місцевих бюджетах і до необхідності зворотних трансфертів до Державного бюджету [6].