Сторінка
2

Організовані і неорганізовані суперечки

♦ дискусією;

♦ диспутом;

♦ полемікою;

♦ дебатами.

Дискусія (лат. сіізсиззіо — дослідження, розгляд) — це публічна суперечка, мета якої полягає у з'ясуванні і порівнянні різних точок зору, у знаходженні правильного рішення спірного питання.

Дискусія вважається ефективним засобом переконання, тому що її учасники самі приходять до певного висновку.

Диспут (лат. йізриіаг — міркувати) — це публічна суперечка з приводу наукового або суспільно важливого питання.

Спочатку словом «диспут» позначали публічний захист наукового твору, який писали для отримання вченого ступеня.

Полеміка (грец. роїетісоз — ворожий, войовничий) — це суперечка, де є конфронтація, протистояння, протиборство сторін, ідей, думок. У зв'язку з цим її можна визначити як боротьбу принципово протилежних думок з якогось питання, як публічну суперечку з метою захисту, відстоювання своєї точки зору і спростування протилежної.

З цього визначення випливає суттєва різниця між полемікою, з одного боку, та дискусією і диспутом — з іншого.

Якщо учасники дискусії або диспуту, відстоюючи протилежні думки, намагаються дійти консенсусу, якоїсь єдиної думки, знайти спільне рішення, встановити істину, то мета полеміки зовсім інша. Тут потрібно одержати перемогу над супротивником, відстояти і захистити свою власну позицію.

Дебати (франц. йеЬаі — суперечка) — це суперечки, які виникають при обговоренні доповідей, виступів на зборах, засіданнях, конференціях тощо.

Окрім наведеної вище, існують також інші класифікації суперечок. Так, залежно від мети, розрізняють такі види суперечок:

♦ суперечка заради істини;

♦ суперечка заради переконання;

♦ суперечка заради перемоги;

♦ суперечка заради суперечки.

Суперечка заради істини (діалектична суперечка) у чистому вигляді зустрічається рідко. У такій суперечці дуже старанно підбираються та аналізуються доводи тих, хто сперечається, ретельно оцінюються позиції та точки зору протилежних сторін, тобто, по суті, ведеться спільне дослідження істини. Такий спір можливий лише між компетентними, освіченими в даній проблемі людьми, які зацікавлені в її вирішенні. Як зазначав відомий філософ та логік СІ. Поварнін — цей вид суперечки «дає, окрім безперечної користі, істинну насолоду і задоволення і є насправді «розумовим бенкетом»}

Завданням суперечки може бути не тільки перевірка істинності якогось положення, а й переконання іншої людини. У цьому випадку говорять про суперечку заради переконання. Тут важливо зазначити два моменти. Людина може переконувати іншу людину або тому, що сама щиро вірить у те, що є предметом переконання, або ж тому, що «так треба» з огляду на певні обставини, хоча вона сама насправді не поділяє думку, яку відстоює.

Метою суперечки також може бути не дослідження чи переконання, а перемога. У цьому випадку говорять про суперечку заради перемоги. Мотиви проведення такого спору можуть бути різними. Один вважає, що відстоює справедливість, інший — захищає суспільні інтереси, третій нав'язує свою думку, тому що у нього великий життєвий досвід і він знає, як має бути, четвертому потрібно самоутвердження тощо. Головне завдання, що стоїть перед сперечальниками в цьому випадку, полягає у тому, щоб «узяти гору» над «супротивником» за будь-яку ціну, використовуючи будь-які методи. Таку суперечку іноді називають ще еристичною суперечкою.

Досить часто зустрічається такий вид спору, як суперечка заради суперечки. Це своєрідне «мистецтво для мистецтва», своєрідний «спорт». Для людей, які ведуть подібний спір, все одно про що, з ким і з якою метою сперечатися. Головне для них — перебувати в стані сперечання. «Такий «спортсмен», — пише СІ. Поварнін, — чаето не розбирає, заради чого потрібно сперечатися, а заради чого не потрібно. Радий сперечатися про все і з будь-ким, і чим парадоксальніша, чим важча думка, яку обстоюють, тим вона іноді для нього стає ще привабливішою».2

За кількістю осіб, що беруть участь в обговоренні проблемних питань, виділяють три види спорів:

♦ суперечку-монолог (людина сперечається сама з собою, це так званий внутрішній спір);

♦ суперечку-діалог (сперечаються дві особи);

♦ суперечку-полілог (спір ведеться кількома особами).

У свою чергу суперечка-полілог може бути:

♦ масовою (усі присутні беруть участь в спорі);

♦ груповою (спірне питання вирішує окрема група осіб у присутності всіх учасників).

І, нарешті, за способом ведення боротьби думок суперечки

поділяють на:

♦ усні;

♦ письмові.

Усна форма спору передбачає безпосереднє спілкування конкретних осіб. Такі суперечки, як правило, обмежені за часом і замкнені в просторі: проводяться на конференціях, засіданнях, заняттях тощо.

Письмова форма суперечки передбачає опосередковане спілкування учасників спору. Такі суперечки більш тривалі за часом, ніж усні.

І. Докази в суперечці

1. У всьому, що продумано, розрізняйте необхідне і корисне, неминуче і небезпечне.

2. Не забувайте різниці між міркуваннями, які стосуються суті суперечки і аргументацією, спрямованою на людське, моральне.

3. Бережіться так званих двогострих доказів.

4. Із попереднього правила випливає інше: умійте користува­тися двогострими міркуваннями.

5. Не доказуйте очевидного.

6. Якщо вам удалося знайти яскравий доказ або сильне запере­чення, не починайте з них і не висловлюйте їх без певної підго­товки.

7. Відкиньте все посереднє і ненадійні докази.

8. Доказуючи і розвиваючи кожне окреме положення, не ви­пускайте із виду головної думки й інших основних положень; кори­стуйтеся будь-яким випадком, щоб нагадати те й інше.

9. Не упускайте нагоди викласти сильний доказ у вигляді мірку­вання: одне із двох, тобто дилеми.

10. Не бійтесь погоджуватися із супротивником, не чекаючи за­перечення.