Сторінка
2

Сукупність жестів та їх значення

Психологи вважають, що дуже багато можна дізнатися, спостерігаючи, як один член групи наслідує жести й пози іншого з цієї ж таки групи. Якщо, наприклад, один з членів подружжя зазнає нападів у товаристві (захищаючи свою точку зору), то другий відразу ж займе таку саму позицію, виражаючи йому мовою без слів свою підтримку. Цікаво з цього погляду простежити поведінку дітей у сім'ї: хто з них першим робить рух, його наслідують інші. Наслідування говорить про те, хто в сім'ї користується найбільшою повагою серед усіх її членів.

Під час розмови той, хто говорить, і той, хто слухає, обмінюються поглядами. Психологи називають це контактом за до­помогою очей. Вони присвятили значну увагу вивченню даного питання. В психологічній літературі відомий цілий ряд праць, в яких розглядається це явище. Оскільки у процесі досліджень учені за­стосовували відносно точні наукові методи, включаючи й записи на відеострічці, то й одержані результати виявилися досить точними. Так, було встановлено, що, розмовляючи, люди дивляться одне на одного в середньому 35—50 процентів усього часу, протягом якого відбувається розмова. Погляд звичайно спрямовується на очі дру­гого співрозмовника і затримується на них 1—7 секунд. Що ж до глухих, то вони дивляться на губи мовця. Протягом решти часу той, хто говорить, і той, хто слухає, дивляться куди-інде. На співрозмовника частіше дивляться тоді, коли слухають, а не тоді, коли говорять.

Люди дивляться одне на одного в основному для того, щоб визначити реакцію на свої слова. Чи правильно їх зрозуміли? Чи погоджуються з ними? Якщо хтось говорить уже довший час, ніж треба, то в його власному погляді виражене запитання: чи говорити йому далі? Другий, киваючи головою, дозволяє йому це. Чим складнішою є проблема, про яку людина говорить, тим менше дивиться вона на слухача, щоб не розпорошити свою увагу.

Психологи провели експерименти, за допомогою яких ви­значили, як поводиться мовець, якщо він не може стежити за реакцією слухача. Під час одного з експериментів слухач був у темних окулярах, під час другого все його обличчя, крім очей, було закрите маскою, а в третьому він був у масці та ще й у темних окулярах. У всіх трьох випадках мовець почував себе дуже невпевнено, бо ж не міг визначити реакцію слухача. Крім того, виявилося, що набагато важливіше бачити все обличчя, а не лише очі.

Погляд — це часто сигнал, значення якого можна прочитати, беручи до уваги вираз обличчя або ситуацію. Так, наприклад, скінчивши говорити, один із співрозмовників кидає погляд на дру­гого і тим самим дає йому зрозуміти, що закінчив і тепер готовий його слухати,

Якщо той, хто говорить, супроводжує свою мову тривалим поглядом, спрямованим на співрозмовника, то тим самим він хоче підтвердити, що каже правду. Адже людський досвід свідчить; коли хтось говорить правду, то дивиться другому просто в очі. Це, однак, не стосується лицемірних, підступних людей маккіавелівського типу, які говорять неправду, дивлячись людині просто у вічі.

Якщо в більш широкому товаристві хтось комусь хоче що-не-будь сказати, то передусім намагається перехопити його погляд. Якщо другий зустрінеться з його поглядом, то подасть йому сигнал про те, чи приймає він звернення. Деякі люди вміють дивитися так, що перехопити їх погляд майже неможливо.

У стосунках між чоловіком і жінкою погляд пов’язується з їх взаємним потягом. Якщо чоловік дивиться на жінку довше, ніж звичайно прийнято, то це означає, що та жінка цікавить його більше, ніж те, про що він говорить, і навпаки.

В деяких випадках доцільно не дивитися на того, хто говорить. Це буває тоді, коли йдеться про надто особисті справи. Так, наприклад, роблять соціологи під час досліджень, коли виникає потреба ставити запитання особистого характеру. Відомо, що 3. Фрейд, проводячи сеанси психоаналізу, сидів в узголів'ї пацієнта, який вільно лежав на канапі.

Список використаної літератури:

1. Іржі Томан. Мистецтво говорити. – К., 2000.

2. Алан Пиз. Язык жестов. – М., 2001.