Сторінка
1

Сукупність жестів та їх значення

Спілкуючись, люди передають інформацію одне одному не лише словами, а й мовою без слів. Обидва види інформації не обов'язково узгоджуються один з одним. Слова промовляють не завжди те, що очі й міміка. Наприклад, на початку кохання, яке щойно зароджується, зміст розмови абсолютно банальний, але мова без слів говорить про зовсім інше.

Сучасна психологія приділяє велику увагу мові без слів. Особливо важливе вивчення і контроль мови жестів у педагогічній діяльності.

Учені провели ряд досліджень та експериментів і одержали цікаві результати в цій галузі. В багатьох випадках ідеться про істини, які досвідченим людям відомі, але досі вони не усвідомлювали й не осмислювали їх.

Доктор А. Лоуен у книзі «Фізична динаміка структури характеру» пише: «Ніякі слова не можуть бути такими зрозумілими, як мова тіла, коли ми навчимося її розуміти». Лоуен вважає, що, наприклад, вигнуті назад плечі виражають прихований гнів, підняті — страх, згорблені плечі вковують на те, що людину гнітить якийсь тягар тощо.

Безперечно, кожний емоційний стан пов'язаний з певними фізичними виявами. Якщо людина сумна, у неї опущені плечі і кутки вуст. І, навпаки, якщо весела, то плечі у неї розправлені, а сама вона весь час посміхається. Все її тіло виражає настрій, ба­жання спілкуватися з іншими людьми або його відсутність.

Мова тіла може виявлятися по-різному. М. Арджайл виділяє шість типів спілкування за допомогою тіла.

1. Найпростіший тип — це тілесний дотик, поширений також і серед тварин. У людей він виявляється насамперед у поплеску­ванні по спині й потискуванні рук. Інші форми тілесного дотику свідчать про Інтимність стосунків між близькими людьми.

2. Відстань між співрозмовниками, їх пози вказують на відносини рівності або підлеглості між ними.

3. Важливий тип спілкування за допомогою тіла — жести. Вони часом доповнюють мову і навіть інколи замінюють її: у глухонімих, серед гуркоту або на великій віддалі, коли голосу не чути, а також з метою збереження таємниць, зокрема в армії. В різних культурах, тобто у різних народів, жести можуть мати неоднакове значення. Але деякі психічні явища і процеси, як, наприклад, почуття хвилювання, люди виявляють здебільшого однаково: за допомогою нервового постукування пальцями по столі або притупування ногою.

4. Вирази обличчя (міміка) пов'язані зі змінами положення м'язів навколо рота, очей.

5. Очі виконують під час розмови важливу роль, оскільки і той, хто говорить, і той, хто слухає, подають за їх допомогою сигнали одне одному.

6. Ще одним типом спілкування, що безпосередньо не пов’язані зі змістом мови, є голос і манера мовлення. Німецький психолог Й. Девіц провів експерименти з акторами, щоб виявити, скільки різних видів почуттів вони можуть виразити, читаючи емоційно нейтральний текст. Він застосовував цей метод для того, щоб навчити учнів розпізнавати по голосу різні види емоцій: захоп­лення, симпатію, злість, нудьгу, радість, втіху, відчай, відразу, ненависть, страх, нетерплячість, задоволення, здивування.

Залежно від почуття у людини міняється гучність, висота й за­барвлення голосу, швидкість мовлення. Деякі люди набагато краще за інших уміють розпізнавати емоції.

Зарубіжні психологи придумали різні Ігри, мета яких полягає в тому, щоб розкрити, розпізнати людину. Наприклад, кілька людей беруться за руки і утворюють таким чином коло. Особа, яка залишалася поза колом, повинна проникнути в його середину. Те, яким способом вона досягає цього, дає можливість розпізнати її справжній характер, її якості. Одні пробиваються всередину силоміць, другі починають умовляти учасників гри пропустити їх,

треті вдаються до різних хитрощів (наприклад, щоб розімкнути коло, лоскочуть одного з учасників гри тощо).

Інший спосіб полягає в тому, що члени групи спостерігають мову без слів одне одного, тобто сигнали, які подаються різними частинами тіла, І намагаються зрозуміти, що та чи інша особа хоче сказати своєю ходою, позою, своїми жестами. Потім спостережен­ня й висновки обговорюються, і в такий спосіб присутні збагачують свої знання про людську особистість.

Іншим разом один з членів групи відходить. Повернувшись, він повинен виразити мімікою, жестами певну думку або почуття, наприклад, щастя, смуток, екстаз тощо. Ця гра дає подвійну користь. По-перше, людина, яка намагається виразити певні думки або почуття, краще пізнає себе, свої жести й міміку, і, по-друге, група теж учиться читати їх, а потім обговорює.

Психологи дослідили жестикуляцію людей під час звичайної розмови. Прокручуючи в уповільненому темпі кінострічку, зони встановили, що той, хто закінчив говорити і чекає відповіді, робить рух головою. Цей рух є ніби сигналом для іншого, щоб той відповідав. Те ж саме можна сказати і про підвищення голосу в запитанні. Рух голови наприкінці висловлювання супроводжується рухом руки і повік. Натомість, якщо мовець збирається говорити далі, його голос залишається на тій самій висоті, голова не рухається і очі не змінюють свого поло­ження.

Жести й міміка виражають почуття. Через те, наприклад, жести й рухи кіноакторів, які грають шпигунів або жорстоких злочинців, дуже економні і скупі. М'язи на їхніх обличчях залишаються не­рухомими навіть під час смертельної небезпеки, бо це, мовляв, чоловіки з залізними нервами, що не знають ні співчуття, ні жалю. Натомість нормальні чоловіки й жінки поглядають то вгору, то вниз, то ліворуч, то праворуч, зводять брови, торкаються рукою обличчя, кусають губи тощо.

Людина, яка розуміє мову тіла свого парнера, стежить за його рухами й жестами. Вона має перевагу над іншими людьми, які не­здатні сприймати ці деталі. Розуміння мови тіла дуже допомагає у спілкуванні з людьми.

Спробуйте навчитися цього. Слухаючи розмову двох осіб, на­магайтеся протягом якогось часу більше стежити за мовою без слів, а не за самою розмовою.

Ви побачите, наприклад, що в більш широкому товаристві двоє людей посідали одне біля одного на дивані і своєю мовою без слів утворили замкнену групу. Погляди обох крайніх звернуті досе­редини, член групи з лівого боку закинув ліву ногу на праву, а член групи, що сидить на протилежному кінці,— праву на ліву, утворивши таким чином ніби бар'єр, щоб ніхто не міг проникнути до їхньої групи.