Сторінка
3

Антична риторика (Демосфен, Цицерон, Аристотель)

ü треба довести, що правдою є те, що ми захищаємо;

ü нам потрібно зробити спільниками тих, хто спочатку до нас не прислухався;

ü скерувати їх почуття туди , куди вимагає справа.

Цицерон визначає два джерела доказів:

ü першим джерелом вважалися документи ,що пов’язані з самою справою. Це могли бути акти, договори, угоди.

ü другим джерелом – була особа оратора.

Промова, твердить Цицерон, якою оратор намагається зворушити слухачів, мусить хвилювати його більше, ніж будь-кого з присутніх.

Кожен крок промовця повинен бути обережним, обміркованим, щоб не викликати у людей злоби. Оратор повинен спрямовувати ненависть і гнів на противника і відвертати їх від себе та підсудного, так само слід використовувати й почуття надії, радості та досади.

Цицерон твердив, що корисно збуджувати сміх, бо веселість примножує прихильність слухачів. Найчастіше оратор використовує сміх тоді коли зазнає нападу противника.

Промовцю для виголошення дорадчих промов треба мати розум, шану громадян, красномовність. Перед сенатськими заседателями оратор викладає свої міркування стисло, незаймаючи великої кількості часу. Промови мали бути сповнені сили, вагомості та різноманітності викладу.

Коли оратор, каже Цицерон, щось радить народові у державних справах, то сам мусить добре вивчати державний лад. Щоб впливати на народ, треба також знати його звичаї, людей.

Головною ареною ораторської праці промовця були народні збори. І тут, на трибуні, зростала, вдосконалювалась ораторська майстерність кожного оратора.

У промовах перед народом, твердив Цицерон, потрібно уникати слів які можуть образити його, викликати загальне обурення.

Мова ораторів мусить бути ясною. Оратор повинен володіти чистою літературною мовою, а слова не повинні містити у собі двозначності. Промова має бути поважною, приємною, вченою, вічливою, елегантною, відбивати необхідну кількість почуттів, страждань.

У промовах Цицерон радить уникати простих і засторілих слів, а натомість вживати слова вишукані та ясні. Інколи оратор використовує побіжний огляд, стисле пояснення основних питань. Оратор використовує гіперболу, вагання, поправку до сказанного, гнів, прохання та інші стилістичні засоби.

Цицерон зупиняється на образі досконалого оратора. Такий оратор володіє всіма трьома стилями – низьким, поміркованим і високим.

Найуживанішими засобами красномовства Цицерон вважав етос і патос.

Етос використовує для змалювання характерів, звичаїв, способів життя, патос – для збудження слухачів.

Виконавська майстерність зворушує всіх, бо людські почуття збуджуються однаковими чинниками.

Цицерон був неперевершеним промовцем і геніальним письменником. Він зосередив і висвітлив власний досвід ораторської і літературної діяльності, адже всі теоретичні та практичні вимоги, що висувалисья перед досконалими ораторами, він висував і перед собою. Після себе він залишив 58 промов, 19 трактатів з риторики, політики (“О законах”, “Тускуланські бесіди”, “Про оратора”, “Брут”). Більше 800 листів, документів, які стали відомостями о єпосі громадянської війни.

Марк Тулій Цицерон написав і виголосив низку ораторських шедеврів: «Брут», «Про знаменитих ораторів», «Оратор», «Про оратора». Пізніше видатний оратор Квінтіліан створив оригінальну си­стему навчання риторики на основі принципів Цицерона у вигляді дванадцяти книг риторичних настанов. Квінтіліан говорив, що небо послало Цицерона на землю, щоб показати, до якої величі може дійти слово.

У Цицерона органічно поєднувалися теорія і практика: свої те­оретичні ідеї він блискуче втілював у практичній діяльності. Ідеа­лом оратора він вважав людину високої культури, яка знає літера­туру, історію, юриспруденцію, філософію; добре володіє і простим, і високим стилем, розуміє вплив ритму на слух аудиторії, уміє при­мусити її сміятися й плакати, може володарювати над й душею. Для ораторів Риму характерні оклики, повтори, іронія, гра­дація. В деяких його промовах майже не вживаються сполучники. Та­кий риторичний прийом робив судову промову карбованою.

Цицерон був творцем латинської мови: з важкої, неоковирної зброї виковував тонку, гостру рапіру, яка проникала у найпотаємніші вигини людської думки. Він виголосив понад сто промов, тексти п'ятдесяти семи збереглися і є риторичною скарбницею для усіх часів та народів. Стародавній Рим зі своїми майстрами ораторського мистецтва зайняв визначне місце у світовій культурі та захоплює наших сучасників і сьогодні.

3. Аристотель – видатний теоретик і практик

ораторського мистецтва

Аристотель (348—322 до н. е.) розглядав ораторське мистецтво у філософському плані, підкреслюючи його етичні й естетичні функції. Він вважається творцем теорії суперечки, дискусії. Арістотель розріз­няв:

• діалектику — мистецтво сперечатися з метою встановлення істини;

• ерістику — мистецтво будь-що залишитися правим у супе­речці;

• софістику — намагання добитися перемоги в суперечці шля­хом навмисного використання недостовірних доказів.

Стародавня Греція, Стародавній Рим в епоху демократичного розквіту стали своєрідною скарбницею риторики і ораторського ми­стецтва. За законами Солону, кожний афінянин повинен був осо­бисто захищати свої інтереси на суді, бо участь представників доз­волялася лише у виняткових випадках, наприклад у справах осіб, які мали фізичні або психічні вади, жінок, неповнолітніх тощо.

Використана література

1. Історія стародавнього світу. – к., 1989.

2. Історія красномовства. – к., 2000.

3. Українська та зарубіжна культура. Підручник. – к., 1999