Сторінка
1

Риторика, красномовство

Риторика — це теорія ораторського мистецтва, наука і водно­час мистецтво переконуючої комунікації, що становить фундамент професіоналізму представників багатьох гуманітарних фахів: полі­тика, вчителя, журналіста, юриста, менеджера.

Навчальний курс риторики складається з таких частин: історія риторики (досліджує місце риторики серед інших наук, основні види і жанри ораторського мистецтва, етапи зародження і розвитку риторики в історії людства (Давня Греція, Давній Рим, становлен­ня слов'янського ораторського мистецтва, сучасні риторичні шко­ли); теоретична риторика (предметом її вивчення є закони рито­рики: концептуальний, закон моделювання аудиторії, стратегічний, тактичний, мовленнєвий, закон безпосереднього спілкування, сис­темно-аналітичний закон); практична риторика (розглядає пред­мет і зміст усного публічного виступу, текст виступу, образ оратора, логічну культуру оратора, мовленнєву культуру оратора, компози­цію і стиль виступу, психологію аудиторії, взаємодію оратора та аудиторії, спілкування з аудиторією як творчий процес, полемічне мистецтво оратора тощо).

Мистецтво ритора (оратора) полягає в його володінні усним словом як засобом впливу на слухачів. Воно ґрунтується на куль­турі мислення, глибокій і різносторонній освіченості, засвоєнні до­свіду найкращих ораторів минулого і ораторів сучасних, бездоганному знанні мови і досконалому володінні мовленням, а також на оволодінні культурою спілкування. Оратор має бути наділений ро­зумом, ерудицією, даром слова, певним рівнем майстерності, бути комунікабельним. Сьогодні, коли суспільство живе в умовах деваль­вації слова, особливо важливим є особиста порядність оратора, його безкомпромісність, щирість, спроможність обстоювати власні по­гляди, вміння зрозуміти проблеми людей, до яких він звертається.

Риторика, як і філософія та логіка, належить до класичних наук, які з найдавніших часів були основоположними загальноосвіт­німи дисциплінами. Мистецтво риторики було відомим в Стародав­ньому Єгипті, Індії та Китаї, проте справжньою батьківщиною крас­номовства вважають Стародавню Грецію.

Риторика була вагомою складовою частиною суспільного жит­тя Давньої Греції. Як і епос, драма, музика, скульптура й архітек­тура, вона вважалась мистецтвом, творчістю, її називали «царицею всіх мистецтв».

За стародавніх часів риторику поділяли на три галузі: судова риторика, риторика політична, урочиста риторика.

Античні ритори виступали на політичних зібраннях, форумах та судових процесах. Найпершу теорію риторики створили V ст. до н. є. в Сіракузах. Найвидатнішим ритором був Горгій, який, удо­сконаливши теорію ораторського мистецтва, познайомив з нею Афі­ни. Він зумів перетворити риторику на мистецтво, яке силою впли­ву зрівнялося з поезією.

Найславетнішим ритором Стародавньої Греції був Демосфен (384—322 рр. до н. є.). Сучасники зазначали, що силу Демосфенового слова можна порівняти хіба що з вихором чи блискавкою.

До нас дійшло понад 60 промов і листів Демосфена. Найвідомішими є його політичні промови, виголошені проти македонсько­го царя Філіпа, який намагався позбавити Афіни самостійності. Демосфен, будучи вождем антимакедонської партії, боровся проти керівника македонської партії Есхіна. Дійшло до судової справи, яка стала визначною подією для тодішньої Греції. Есхін та Демос­фен зустрілися в суді. Промови обох ораторів — яскраві зразки політичних виступів.

На Демосфенових промовах вчилися цілі покоління античних, ораторів. Його промови брав за зразок один 3 найславетніших давньо­римських ораторів Цицерон (106—42 рр. до н. є), якого вважають батьком риторики. Ідеальним оратором сам Цицерон вважав люди­ну високої культури, яка знає історію, філософію, літературу, юрис­пруденцію, може владарювати над аудиторією, вміючи примусити людей сміятися й плакати. Запорукою успіху ритора Цицерон вважав освіту та природний дар. У своїх трактатах про ораторське мистецтво Цицерон зазначав, що ритор має бути патріотом, грома­дянином, який живе ідеалами держави й народу.

Найпершу промову Цицерон проголосив у 25 років, останню — на 63-му році життя (у рік смерті). Усього виголосив понад 100 про­мов, тексти 57 з них збереглися до нашого часу.

Видатними риторами були давньогрецькі філософи Арістотель (384—322 рр. до н. є.) та Платон (428—348 рр. до н. є.).

Найвідомішими ораторами Київської Русі були перший Київ­ський митрополит Іларіон та Кирило Туровський (обидва жили в ХІ ст.).

Найвідомішою проповіддю митрополита Іларіона є “Слово про закон і благодать”, де стверджено визначну роль Київської Русі та обстоюється її право на самостійність. Проповідь відзначається ви­нятковою глибиною думки, образністю та емоційністю.

Кирило Туровський — автор багатьох піднесених величаль­них промов.

Найперша російська «Риторика» була створена невідомим ав­тором 1620 року. Текст дійшов до нас у 36 списках. Цей твір є пере­кладом латинської риторики німецького вченого Меланхтона, про­те текст було пристосовано до потреб російської освіти. Вона стала підґрунтям для дальшого розвитку східнослов'янського красномов­ства.

У XVII—XVIII ст. курс риторики викладався у Києво-Могилянській академії, яка будучи глибоконаціональним навчальним закладом, орієнтувалася на найпрогресивніші здобутки кращих єв­ропейських університетів. До наших днів дійшли описи 183 підруч­ників риторики, 127 з яких було складено в академії. Ім'я академії прославили такі видатні ритори, як Григорій Сковорода, Феофан Прокопович, Михайло Ломоносов.

Необхідність відновлення національних риторичних тради­цій спричинена тим, що нині виникла якнайгостріша потреба в осо­бистостях, які можуть самостійно мислити, переконувати, спону­кати й скеровувати співгромадян до поступу до істини, добра і краси. Сьогодні ми розуміємо риторику як науку, спроможну віді­грати роль синтезатора багатьох наук, спрямованих на розвиток мовної особистості: педагогіки, соціолінгвістики, психолінгвістики, соціальної й особистісної психології, методики викладання мови, стилістики, культури мовлення, лінгвістики тексту тощо.

Відновлення статусу риторики як науки і навчальної дисцип­ліни має стати визначним кроком на шляху до творення демокра­тичного, високоцивілізованого суспільства.

Красномовство є мистецтво керувати умами. Промови достой­ної людини завжди спрямовані до вищого блага. (Платон.) Нічим не можна завдати більшої шкоди, ніж промовляючи брехливо. Саме так, якщо ті люди, в яких державна діяльність полягає у промовах, не казатимуть правди, тоді хіба можна надійно керувати держа­вою? (Демосфен.) Філософія розпізнає доброчинності, корисні з то­чки зору моральної й громадянської, красномовство створює їм сла­ву. (С.Шамфор).