Сторінка
3

Психоаналіз вогню і фантазії. Сублімація у творчості та катарсис. Г. Башляр (1884—1962)

Так, і мрійники-новелісти, і розважливі романісти — всі відштовхують­ся від одних і тих же образів і прямують до однакових ідей, і всі вони — завдяки комплексу Гофмана — прив'язані до первісного образу, до єдиного дитячого враження. Кожний збагачує свій предмет споглядання з суб'єктивної сторони. Але, що б не бачили люди в полум'ї, ціннісні відношення властиві усім мрійникам: вони пристрасно шукають пояснення якого-небудь аспекту полум'я, з сердечною відданістю "причащаються" до явища, яке, зачаровуючи, обманює їх. Це — велика тема людської культури: відношення образу світу до самого світу. Хоч би яку тему висвітлював проникливий автор, він стикається з цією проблемою, зокрема відношення ідеалізованого образу і світу, і виражає цим основоположні засади свого світогляду.

Ідеалізація вогню: вогонь і чистота. Всупереч пси­хоаналізові Башляр твердить, що пригнічення є актом нормальним, корисним, навіть таким, що дає задоволення. Культурна творчість несе радість, яка є радістю опору. Задоволення бере гору над необхідністю. На думку Башляра (і це підтверджується ґрунтовною психологією творчості), лікування полягає не у звільненні пригнічених потягів, а в тому, щоб несвідоме пригнічене змінилось на усвідомлене за підтримки волі до оду­жання.

Насолода стає ще глибшою, коли людина торкається об'єктивного пізнання суб'єктивного, коли в ній відкривається вселюдське, коли вона поєднує моральні правила з законами психології. Тоді опалююче нас по­лум'я стає джерелом світла. Пристрасть виявляється бажаною. Любов по­роджує сім'ю. Вогонь перетворюється на вогнище. Тут немає охолодження почуттів. Тому, хто шукає одухотвореності, очищення приносить неосяжну радість, а свідомість чистоти освітлює її неземним світлом. Природний по­тяг розширюється безмежно і набуває якісних змін. Так здійснюється не природна, а "діалектична" сублімація, що перебуває у систематичному свідомому пригніченні. У цьому й полягає одна з рушійних сил фантазії та творчості в цілому.

Правда, вогонь інколи виступає і як символ гріха й зла, коли йде мова, зокрема, про його сексуальне значення з демонічним відтінком. Але вогонь переважно є символом очищення. Башляр, зокрема, висуває мету — визна­чити об'єктивне коріння поетичних образів і моральних уявлень, згідно з якими вогонь усе очищає. Вогонь відділяє одну речовину від іншої та усуває їхню нечистоту. Однорідність тому пов'язується з чистотою. Вогонь не тільки знищує бур'яни, а й дає добриво для грунту. Про це вже казав Вергілій. Уникнення зла і створення блага підводить нас до розуміння істинної діалектики об'єктивного очищення.

Проте справжню діалектику ідеалізації вогню Башляр убачає у феноме­нологічній діалектиці вогню і світла. Перетворення вогню на його іпостась — світло — викликає в пам'яті новалісівський принцип трансценденції: "Світло — це геній феномена вогню". Світло — не тільки символ чистоти, але й дійове її начало. Світло очікує на душу, і в цьому Башляр бачить основу духовного осяяння. Можна було б додати, що у цьому тлума­ченні входить у свої права "світильник Психеї", спрямований не тільки на зовнішнє, а й на внутрішнє. Саме Новаліс описує перехід внутрішнього во­гню до світла вищого, небесного. Він зауважує: "Моя любов перетворилася в полум'я, і воно поступово спалює в мені все земне". Людина підноситься до яснобачення. Ідеалізація любові у Новаліса виступає як дар осяяння. Башляр запитує: "А у Сведенборга вогонь залишає попіл?" Цікаве питання взагалі. Його можна вирішити, лише доповнюючи психологічний аналіз уяви об'єктивним дослідженням образів, що нас чарують.

А психологічний аналіз свідчить: уява більшою мірою, ніж воля, ніж життєві поривання, втілює творчу силу душі.Людина є результатом робо­ти своєї уяви. Вона й створює, і обмежує, показуючи рубежі розуму. Разом із тим вона працює на вершині розуму. Звідси двоїстість поривань людини. Усі її комплекси, пов'язані з вогнем, хворобливі, вони одночасно породжують і неврози, і поезію, це комплекси-перевертні. Людина досягає щастя то в русі, то у спокої, то в полум'ї, то в попелі.

У резюме до свого психолого-філософського есе Башляр показує супер­ечність людського життя: бути у владі комплексу або Прометея, або Емпедокла. Вогонь тлумачиться як причина "плідного архаїчного комплексу". Спеціалізований аналіз має зняти хворобливу роздвоєність цього комплексу, виявити активну діалектику, завдяки якій уява набуває істинної свободи, отримує істинне передвизначення творчої сили душі.

Література.

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.

3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.

8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.