Сторінка
3

Смисл життя і життя, відповідне смислу. Стрес без дистресу. Г. Сельє (1907—1982)

Резюмуючи свою спробу оперти етику на біологічні засади, Сельє на­самперед говорить про призначення свого етичного кодексу. Він має вказати мету життя — заслужити доброзичливе ставлення. Це не шкодить нікому. Отож Сельє безпосередньо поєднує природне і психологічне, прагнучи скоригувати біологізм благородством остаточної мети.

Зважаючи на обмежений запас життєздатності особи, слід мудро витра­чати цей капітал, бачити біологічну необхідність активності, ставити досяж­ну мету, переключатися для відпочинку на іншу роботу. Ніщо так не допо­магає хворому, як цілющий стрес відвертання уваги.

Слід уважно обирати синтаксичну або кататоксичну тактику в по­всякденному житті. Тут важливий вибір між учинком та опором. Синтоксичні або кататоксичні гормони передають хімічною мовою наказ мирно співіснувати з агресором або вступити в бій. Тільки на вказівку емоцій роз­раховувати тут неможливо.

Сельє вважає свій кодекс прийнятним для людей будь-якої ідеології. Бу­ти ближче до природи — його гасло, хоча воно й дуже старе (кініки, Руссо та ін.).

Щоб уникнути стресу конфліктів, зруйнованих надій і ненависті, щоб здобути мир і щастя, слід приділяти більше уваги вивченню природної ос­нови мотивації й поведінки, зрештою — вчинків. Тут Сельє подає "ко­рисні поради". Прагнучи завоювати любов, не дружи зі скаженим собакою. Тримайся справжньої простоти життєвого устрою. Правильно обирай син-токсичну або кататоксичну тактику. Краще згадуй світле, а не обтяжливе. Веди рахунок лише радісним дням.

Природний кодекс, оснований на неспецифічних механізмах адаптації, найближче підходить до того, що можна вважати загальним принципом моральної поведінки.

Сельє поставив важливе світоглядне питання про зв'язок конкретних наукових знань і характеру моральної поведінки людини. Для біолога і фізіолога, який володіє психологічним мисленням, це зробити, мабуть, буде простіше, ніж для фізика. Колись М.Планк зовсім несподівано закінчив свою книжку про статистичну і динамічну картину світу так: "Усе, що я го­ворив про закони фізики, цікаво, але головне полягає в тому, як людина має вчиняти". Мабуть, безпосередній перехід від конкретнонаукових знань до принципів етичної поведінки буде досить штучним. Проте немає сумніву в тому, що проблеми людського вчинку та його етичних засад впливають на пафос творчості вченого, і справжній вчений бачить у цьому вихідну моти­вацію своєї наукової творчості. Коли ж він формулює будь-які конкретні питання своєї науки, вони мають навколо себе священний німб, освітлюються ним, і ми бачимо в кожній, на перший погляд — індиферентній, науковій думці підвалину смислу людського буття. Воно наповнюється конкретним змістом, мотивує творчу наснагу і підказує лю­дині шлях від мрії до відкриття.

Література.

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.

3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.

8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.