Сторінка
2

Реактологія: реакція як вихідна ланка поведінки. К. М. Корнілов (1879—1957)

суб'єктивна психологія — теза;

об'єктивна психологія — антитеза;

марксистська психологія — синтез.

У журналі "Під прапором марксизму", у збірниках Державного інституту експериментальної психології Корнілов критикував ідеалістичні та механістичні концепції психічного. Він захищав положення про немож­ливість зведення предмета психології до фізіології, боровся за цілісне вив­чення особистості замість атомістичного, "мозаїчного" розгляду психічних процесів, наголошував на ролі соціального впливу в процесі формування особистості.

Корнілов обстоював думку про психічне як функцію мозку: "Марксизм, визначаючи психічні процеси нічим іншим, як властивістю високоорганізованої матерії, не тільки не знищує психічних процесів, але вважає їх такою же мірою реальними, як і будь-яку іншу властивість матерії, наприк­лад рух".

Учений зазначав, що неможливо розглядати поведінку окремої людини абстраговано від соціального середовища, як це роблять і емпірична психо­логія, і психологія поведінки. Марксистська психологія бачить кожну лю­дину як варіацію певного класу. Ось чому у вивченні поведінки людей слід іти не від індивідуальної психології до соціальної, я зворотним шляхом: від соціальної, класової психології до професіональної, групової, а потім уже до індивідуальної психології.

Незважаючи на великі зусилля прихильників реактології пов'язати своє вчення з марксизмом, на практиці між ними виявився значний розрив. Філософський схематизм лежав на одній поличці, а вчення про реакцію — на іншій. За рамки еклектичного поєднання марксизму і реактології справа не вийшла. Проголошення вихідних позицій залишилося декларативним. Це давало певну підставу критикувати реактологію за її антидіалектичність, невміння остаточно й рішуче подолати біологізаторські ухили.

Загалом спроби "теоретико-методологічного синтезу" з метою "мо­дернізації" рефлексології не увінчались успіхом. Настав кінець рефлексо­логії як школи, що претендувала на статус особливої науки і замінника пси­хології. Невдовзі після смерті Бехтерева (1927р.) після жвавої критики і самокритики серед рефлексологів відбулося розмежування: деякі стали на шлях загострення помилок Бехтерева, на шлях войовничого механіцизму, інші піддали ретельному перегляду методологічні основи рефлексології. З цієї групи вийшли такі видатні діячі радянської психології, як В.Н.М'ясищев та Б.ГЛнаньєв. Останній після закінчення дискусії виступив у журналі "Психологія" з розгорнутою методологічною критикою рефлексо­логії.

Література.

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.

3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.

8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.

12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.

13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.