Сторінка
3

Концептуальні основи діяльності фінансових посередників

2. Активізація процесів перерозподілу та мобільності капіталів. У рамках цієї функції фінансове посередництво виконує завдання піднесення якості інвестицій та сприяння структурним зрушенням в економіці шляхом переорієнтації потоків капіталу з традиційних у нові види економічної діяльності.

3. Зниження відсоткових ставок: розвиток системи фінансового посередництва сприяє розширенню пропозиції ресурсів на фінансових ринках, дедалі більша частка заощаджень надходить на ці ринки через фінансових посередників, що спричиняє зниження вартості залучення капіталів для реального сектора економіки. Зниження вартості залучення капіталів активізує попит на фінансові ресурси з боку реального сектора та стимулює інвестиційну діяльність.

4. Подолання бар'єрів невизначеності (асиметричної інформації та морального ризику), які утримують індивідуальних інвесторів від вкладення фінансових ресурсів у «первинні зобов'язання» – позики або цінні папери підприємств реального сектора. Фінансові посередники розміщують зобов'язання власного випуску, які вважаються менш ризикованими через прозорість діяльності та високий рівень оглядовості фінансових посередників, яка забезпечується встановленими державою нормами регулювання. У рамках цієї функції фінансові посередники забезпечують подолання психологічних бар'єрів, залучаючи не схильних до ризику інвесторів до інвестиційних процесів.

5. Професійний відбір об'єктів інвестування. Власники заощаджень не можуть і не знають, як ефективно розміщувати свої кошти. Для цього потрібно провести аналіз інформації про об'єкти інвестування (позичальників, емітентів тощо) на предмет потенційної прибутковості й ризику вкладання коштів та професійний відбір найпривабливіших об'єктів інвестування. Фінансові посередники, виконуючи цю функцію, нагромаджують і аналізують інформацію про потенційні об'єкти інвестування; нагромаджені інформаційні ресурси використовуються багаторазово, в результаті чого вартість обробки і аналізу інформації для кожного окремо взятого індивідуального інвестора наближається до нуля.

6. Економія на масштабах операцій. Фінансові посередники в міру зростання активів і зобов'язань отримують дедалі ширші можливості для скорочення витрат на здійснення операцій з фінансовими активами. Кожен окремо взятий інвестор у разі ведення ним операцій на фінансових ринках самостійно змушений зазнавати значних транзакційних витрат у процентному відношенні до отриманих доходів, які змушують його швидше утримуватися від такої діяльності, аніж займатися нею. Фінансове посередництво робить ці витрати для індивідуальних інвесторів несуттєвими по відношенню до отриманих доходів.

7. Диверсифікація активів та уникнення ризиків інвестування. Інвестування у велику кількість фінансових активів (надання кредитів великій кількості позичальників або придбання цінних паперів багатьох емітентів) забезпечує суттєве зниження ризиків інвестування для індивідуальних інвесторів. Реалізація функції диверсифікації активів забезпечує те, що ризик інвестування через фінансових посередників виявляється набагато нижчим, аніж ризики прямих інвестицій.

8. Моніторинг та управління ризиками інвестування здійснюється для розв'язання проблеми «асиметричної інформації» й «морального ризику» протягом періоду інвестування. Для окремо взятого індивідуального інвестора витрати на моніторинг об'єкта інвестування є фіксованими і настільки значними, що це унеможливлює виконання такої функції індивідуальними інвесторами самостійно. В міру нагромадження фінансовими посередниками інформації та вдосконалення процедур моніторингу граничні витрати на моніторинг у процесі інвестування скорочуються.

Крім виділених восьми функцій фінансового посередництва, які є основними, виділяють також інші. Серед них необхідно звернути увагу на функцію трансформації активів, яка полягає в тому, що фінансові посередники забезпечують перетворення неліквідних активів на ліквідні (наприклад, неліквідних довгострокових позик на ліквідні короткострокові депозити); активів з великими номіналами в активи з малими номіналами.

Деякі економісти окремо виділяють функцію контролю за діяльністю позичальників (емітентів) аж до безпосередньої участі у створенні та управлінні підприємствами. Слід розуміти, що така функція контролю тісно переплітається з функцією моніторингу та управління ризиками. По суті, участь в управлінні підприємствами – це крайній вияв моніторингу, коли користувач інформації про об'єкт інвестування та розпорядник інвестованих коштів втілюється в одній особі. Така діяльність може проводитися фінансовими посередниками (наприклад, банками, інвестиційними фондами венчурного типу), проте є більшою мірою характерною для так званих холдингів.

Виконання наведених вище функцій фінансового посередництва як особливих процедур, притаманних виключно цьому виду економічної діяльності, є обов'язковим для фінансових посередників різного типу. Специфіка реалізації цих функцій фінансовими посередниками різного типу визначається певними законодавчими обмеженнями щодо окремих сторін їх діяльності (зокрема щодо формування інвестиційного портфеля, залучення коштів, участі в операціях на фондовому ринку). Крім того, окремі групи фінансових посередників виконують і додаткові специфічні, притаманні лише їм функції.

3. Структура фінансового ринку

Сучасний фінансовий ринок є складним утворенням з надзвичайно багатою структурою. Як правило, вживаючи термін «фінансовий ринок» мають на увазі цілісну систему окремих ринків, на яких урівноважується попит на фінансові ресурси і їх пропозиція. Оскільки саме фінансові ресурси є тим «товаром», який обертається на фінансових ринках, в економічній літературі як синонім словосполучення «фінансовий ринок» іноді використовується термін «ринок фінансових ресурсів».