Сторінка
4
Принцип гуманізму враховується також при здійсненні правоустановчої відповідальності, але складність полягає в тому, що якщо держава і її органи вперше помилують правопорушника, пом`якшивши його відповідальність, то в випадку коли порушені права приватних або юридичних осіб і справа йде про їх встановлення, право відмови від здійснення відповідальності належить тільки тим, чиї права встановлюються. Але і тут по проханню особи, яка притягнена до відповідальності, при наявності поважних причин можливі за рішенням суду або інших правоохоронних органів зміни порядку виконання , відстрочка плати, зниження розмірів виплати.
2. Види юридичної відповідальності
Залежно від характеру, ступеня суспільної небезпечності правопорушень розрізняють кілька основних видів юридичної відповідальності. Це відповідальність: кримінальна, яка є найсуворішим видом відповідальності; адміністративна; цивільно-правова; матеріальна; дисциплінарна.
Існує також і конституційна відповідальність (імпічмент Президента, відповідальність народного депутата за порушення депутатських обов’зків). Виділяють і кримінально-процесуальну відповідальність (заміна підписки про невиїзд взяттям під варту).[3]
Цивільно-правова відповідальність – це один з видів юридичної відповідальності, суть якої полягає в примусовому впливі на порушника цивільних прав і обов`язків шляхом застосування до нього санкцій переважно майнового характеру.
Цивільне право як система правових норм регулює майнові та особисті немайнові відносини, основані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності та широкій свободі їх учасників у визначенні своїх прав та обов`язків. В умовах переходу до ринкової економіки додержання порядку, дисципліни, умов зобов`язань прийнятих за договором, набуває особливої ваги.
Цінність цивільного права полягає в тому, що воно у своїх нормах містить широкий арсенал засобів впливу на поведінку громадян та організацій через їхні інтереси та за допомогою інтересів. Одним із таких засобів впливу на майнові інтереси осіб є застосування до правопорушника майнових санкцій, зокрема цивільно-правової відповідальності.
Питання про суть санкції та її співвідношення з поняттям відповідальності залишається дискусійним як у літературі із загальної теорії права, так і у галузевих юридичних науках. Зазнаючи, що санкція безпосередньо пов’зана з вимогою певної поведінки, яка міститься у правовій нормі, О.Е. Лейст писав: “У юридичному обов`язку відображено вимогу належної поведінки, а санкція – спосіб державного примусу до виконання цієї вимоги, загроза примусом на випадок її порушення” [5, ст.23].
Стосовно цивільно-правових відносин О.О.Красавчиков під санкцією розумів установлену законом міру майнових або інших правових невигідних для особи наслідків, які застосовуються в разі недодержання закону, невиконання прийнятих зобов`язань, заподіяння шкоди або за наявності інших передбачених законом підстав[6, ст.13]
Цивільно-правова відповідальність як різновид санкції – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які виявляються у позбавленні його певних прав або в заміні невиконаного обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового [7, ст.14].
Покладання на особу нових, додаткових обов`язків як міри відповідальності має місце, зокрема, при пред`явленні до правопорушника вимог про відшкодування ним збитків або сплату неустойки (штрафу, пені). Так, за договором поставки, укладеним строком на один рік, постачальник повинен здійснювати поставку покупцеві рівномірно рівними щомісячними партіями. Якщо, наприклад, протягом одного місяця поставки товарів не було, непоставлена в цьому місяці кількість товарів підлягає поставці в наступному місяці поточного року за умови, що покупець у встановленому порядку не відмовиться від прострочених поставкою товарів. За порушення умов договору щодо кількості поставки постачальник, крім того, повинен відшкодувати завдані покупцеві збитку.
Мірою цивільно-правової відповідальності є також втрата завдатку однією стороною або повернення його у подвійному розмірі другою стороною. Завдатком визначається грошова сума, що видається однією з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні на підтвердження укладення договору і забезпечення його виконання
І відшкодування збитків, і сплата неустойки, і втрата завдатку є додатковими (до основного) обов`язками, бо основний обов`язок боржника полягає у передачі майна, виконанні роботи, наданні послуг тощо і він виконується на еквівалентних та оплатних засадах
За ознакою примусу С. М. Братусь пропонував розмежовувати обов’язок, що виконується добровільно, і юридичний обов`язок, що виконується за допомогою державного примусу, На його думку, юридична відповідальність – це виконання обов`язку на основі державного або прирівняного до нього громадського примусу, добровільне ж виконання обов`язку юридичною відповідальністю бути не може[8, ст.80]. З такою думкою важко погодитися, бо в такому разі не визначатиметься відповідальністю добровільна сплата боржником сум неустойки чи збитків, які він перераховує на користь кредитора платіжним дорученням, і навпаки, відповідальністю вважатиметься примусове виконання добровільно не виконаного обов`язку.
Завантажити реферат