Сторінка
2
Перша проблема полягає в тому, що законодавство про санкції і правопорушення має суспільне значення тільки в тій мірі, в якій воно реалізується. Якщо державні органи і посадові особи не припиняють правопорушення або не застосовується встановлені законом санкції в повну силу, у тих членів суспільства, кому адресовані санкції, складається враження, що ці заборони можна нарушити безкарно. В результаті правопорядку і правам громадян, авторитету права і держави наноситься великий ущерб збільшення кількості безкарних правопорушень.
Друга, не менш важлива проблема полягає в можливості застосування мір примусу та санкцій, призначених для боротьби з правопорушенням до осіб, які не порушують заборон. Ні особа, ні суспільство не можуть обійтись без захисту від правопорушників, а тим самим – без діяльності спеціального апарату, який охороняє право від порушників. Разом з тим в сфері, де застосовується державний примус, суспільство і окремі особи стикаються з рядом хвилюючих явищ. Державні органи і посадові особи, які розслідують справи про правопорушення, наділені владними повноваженнями, в тому числі правом застосовувати силу. Необгрунтоване і незаконне використання цих повноважень може спричинити суттєву шкоду правам і свободам особи. Не секрет, що специфіка діяльності правоохоронних органів, зобов`язаних оперативно пересікати правопорушення, інколи надає розслідуванню кримінальних і інших справ обвинувачуваний характер. Прагнення як найшвидше обгрунтувати обвинувачення і закінчити справу в строк може призвести до штучного створення доказів. Аж до примушування підозрілого признати себе винним в правопорушенні. Якого він. Можливо і не здійснював. В результаті інколи звинувачується невинний і, навпаки, корумповані працівники правоохорони мають немало можливостей звільнити від відповідальності винного.
У вирішенні цих проблем велике значення має процесуальне регулювання юридичної відповідальності, яке підвладне двоцілісному завданню: кожен правопорушник повинен відчувати силу закону, тобто застосування мір державного примусу на основі та в рамках закону; міри, розраховані на боротьбу з правопорушниками, не повинні торкнутися того, хто не скоїв нічого протиправного.
Процесуальний порядок здійснення відповідальності характеризується наступною закономірністю: чим суворіша санкція, яка підлягає застосуванню, тим складніші і розвинутіші процедури дослідження обставин справи, підготовки і прийняття рішення про застосування або незастосування санкції. Тому найбільшого розвитку загальні принципи юридичної відповідальності отримали в кримінальному процесі. По тих же принципах здійснюються всі інші види відповідальності.
Основним принципом юридичної відповідальності є законність. Це означає, що відповідальність застосовується лише за правопорушення, тобто винне протиправне діяння скоєне деліктоздатною особою.
При здійсненні відповідальності закону, що забороняє будь-яке діяння, не повинна надаватися зворотня дія по тій причині, що право, як правило, звернене до майбутнього регулює правову поведінку людей, що порівнюють свої вчинки з їх юридичною оцінкою. По тій же причині повинно бути заздалегіть відомо, яке саме покарання буде застосовано до тих, хто скоїть таке правопорушення. Надання зворотньої дії закону, який посилює покарання, не допустиме тому, що соціальне призначення заборон і санкцій полягає в тому, щоб вплинути на вибір тієї чи іншої поведінки. І навпаки закон, який скасовує чи полегшує покарання обов`язково повинен мати зворотню дію, тому що строге покарання за діяння, котре раніше вважалося злочином, а тепер не вважається або покарання менш суворе, не тільки протирічить гуманності і справедливості, але й зрівнює в громадській свідомості злочинні і незлочинні діяння, діяння небезпечні і менш небезпечні.
Законність відповідальності полягає в тому, що конкретна міра відповідальності строго обмежена сферою дії санкції порушеної норми і при її реалізації може бути пом`якшена, але ні в якому разі не посилена. На сам кінець, дослідження обставин справи про правопорушення, застосування і реалізація санкцій, особливо суворих, здійснюються в процесуальній формі, яка включає в себе гарантії об`єктивного розгляду і вирішення справи з забезпеченням прав і законних інтересів особи, яку притягнуто до відповідальності.
Законодавством визначені спеціальні гарантії законності, які попереджують і запобігають виходу за межі закону, зловживання та помилки при застосуванні матеріально-правових та процесуальних норм.
З законністю тісно пов`язана обгрунтованість відповідальності, під якою розуміється, по-перше, об`єктивне дослідження обставин справи, збір і всебічна оцінка доказів, аргументованість висновку про те, чи було скоєно правопорушення, чи винна в цьому особа притягнена до відповідальності, чи підлягає застосуванню передбачена законом санкція; по-друге, визначення конкретної міри покарання в точній відповідності з критеріями, встановленими законом. Вибір конкретної міри покарання в межах відносно визначеної санкції повинен бути заснований на детальному вивченні матеріалів справи, беручи до уваги пом`якшуючі та обтяжуючі обставини.
При застосуванні правовідновлюючих санкцій також вирішується питання про те, чи було вчинено правопорушення, але при конкретизації санкції розглядаються інші проблеми: про об`єм і порядок відшкодування нанесеної шкоди, про спосіб усунення протиправного стану, про відшкодування збитків тощо.