Сторінка
3

Поняття, принципи і види адміністративної відповідальності

З законністю та обрунтованістю відповідальності пов`язаний принцип, згідно з яким ніхто не повинен двічі нести кримінальну чи іншу відповідальність за одне і те ж правопорушення(non bis in idem – “не двічі за одне”). Це означає, що ніхто не повинен бути засудженним або покараним за злочин, за який він вже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до закону і кримінально-процесуального права.

Принцип “не двічі за одне” відноситься до застосування штрафних каральних санкцій і не суперечить тому, що до правопорушника, якій підлягає штрафній, караючій відповідальності, застосовуються правовідновлюючі санкції. Крім того, саме покарання, передбачене санкцією, може вміщувати декілька правообмежень.

Принципом відповідальності є змагальний процес і право на захист особи, яка притягнена до відповідальності. Цей принцип затвердився в боротьбі з феодальним режимом і властивим йому інквізиційним обвинувачувальним процесом. Змагальність – це важливий засіб досягнення істини в справі про правопорушення і забезпечення обгрунтованості рішення, спосіб подолання обвинувачувального нахилу при розслідуванні справ про правопорушення, гарантія прав особи притягненої до відповідальності

Особа, яка притягується до відповідальності, тобто офіційно звинувачується в скоєнні правопорушення, знаходиться в фактично нерівному положенні з державним органом, що її звинувачує і, який має право застосувати міри примусу. Ця нерівність в якійсь мірі компенсується змагальністю процесу, покладенням на того, хто має право притягувати до штрафної, караючої відповідальності, “тягара доведення”, тобто обов`язку або довести факт правопорушення і здійсння його обвинувачуваним, або закрити справу і вибачитися. З цим пов`язана презумпція невинності: кожна людина, яка звинувачується в скоєнні злочину, вважається невинною, доки її вину не буде доведено в установленому законом порядку. Обвинувачуваний в кримінальному процесі, а також притягнутий до іншого виду штрафної відповідальності, не зобов`язаний доказувати свою невинність. Він має право оспорювати факт правопорушення його юридичну оцінку, представляти свої докази, брати участь в дослідженні обставин справи( в тому числі в допиті свідків обвинувачення). Державним органам і посадовим особам заборонено будь-яким чином заставляти обвинуваченого в здійсненні правопорушення в дачі свідчень. Ніхто не зобов`язаний свідчити проти самого себе, свого чоловіка і близьких родичів. Любі докази, здобуті незаконним шляхом є такими, що не мають сили. Сумніви в провині особи тлумачаться в користь обвинуваченого.

Комплекс прав особи, яка притягнена до відповідальності, що дає йому можливість брати участь в дослідженні обставин справи і відстоювати свої інтереси, називається правом на захист. Це право закріплене законом в виді процесуальних прав притягненого до відповідальності, яке забезпечує йому можливість знати, в чому саме полягає обвинувачення, апелювати його, брати участь в дослідженні обставин справи, користуватися допомогою адвоката, апелювати саме рішення і порядок його виконання.

Здійснення правоустановчої відповідальності також засноване на принципі змагальності, але розподілення “тягаря доказу” тут інше: потерпілому достатньо доказати нанесення майнової чи іншої шкоди, не виконання обов`язку, створення протиправного становища. Підозрюваний може оспорювати факт правопорушення, доводити правомірність своїх дій, які завдали шкоди.

До принципів відповідальності відноситься її невідворотність. Вище говорилося про те, що встановлення заборон і санкцій при їх порушенні має рацію лише при умові що особи, які здійснюють правопорушення, притягуються до відповідальності і підлягають примусу, встановленим санкціями порушених правових норм. Невідворотність відповідальності залежить більше всього від роботи правоохоронних органів, від підготовленості, компетентності і добросовісності їх працівників, уповноважених притягувати до відповідальності і застосовувати санкції. Правопорушення, на яке не відреагували правоохоронні органи, спричиняє правопорядку серйозний ущерб: безнаказаність правопорушників не тільки заохочує їх до здійснення нових, часто тяжчих злочинів, але і подає поганий приклад іншим особам. Тому однією з важливіших проблем є обов`язкова і своєчасна реєстрація відомостей про правопорушення, порушення

кримінальних справ по факті злочину. Немалу шкоду правопорядку може принести і бездіяльність посадових осіб.

Своєчасність відповідальності означає можливість притягнення правопорушника до відповідальності протягом строку давності, тобто періоду часу, не сильно віддаленого від факту правопорушення. Для адміністративного і дисциплінарного проступку такий строк визначений в декілька місяців; для кримінальних правопорушень строк давності набагато більший – від одного року до досягти – п`ятнадцяти років в залежності від тяжкості злочину і обставин справи. Давністю обмежене також звернення до виконання вироку, який вступив в законну силу (від трьох до десяти років) чи постанова про накладання адміністративного стягнення (три місяці).

При здійсненні відповідальності враховуються такі принципи права й моралі, як доцільність і гуманізм. Це означає, що особа, яка здійснила правопорушення і визнана винною, може бути повністю або частково звільнена від застосування і реалізації санкцій по тих причинах, що правопорушник добровільно відшкодував нанесену шкоду, виявив чистосердечне розкаяння. За мотивами гуманності дія відповідальності може бути зупинена в випадку тяжкої хвороби правопорушника, нещастя в його сім`ї і за аналогічними причинами.