Сторінка
5

Практична політологія

У цілому засоби зі створення політичного іміджу мають позитивний характер, хоча б тому, що вони наближають політика до його електорату, змушують враховувати настрої населення, підтримувати з ним постійний зв’язок.

Завершальним етапом політичного маркетингу є політичне рек­ламування, спрямоване на формування позитивного політичного іміджу тих чи інших державних, соціальних, політичних інститутів, окремих лідерів та особистостей, ідей, доктрин, програм тощо.

Виокремлюють такі етапи політичного рекламування (багато в чому вони збігаються зі щойно розглянутим процесом створення політичного іміджу — це не дивно, бо їхня мета, власне, така сама): 1) дослідження характеристик ідеального іміджу; 2) дослідження характеристик реального іміджу (якщо такий уже існує в суспіль­ній свідомості); 3) «пакування» (проектування) іміджу, що плану­ється на «продаж»; 4) розробка форм, методів і засобів просуван­ня «спакованого» іміджу на політичний ринок; 5) «продаж» ство­реного іміджу через засоби політичної комунікації; 6) аналіз ефективності рекламної кампанії та коригування раніше запла­нованих дій.

Ефективність здійснення політичного рекламування оцінюється тим, чи пощастило вигідно «продати» політичний товар. Ясна річ, що для досягнення успіху потрібно залучати професіоналів у галузі політології, соціальної психології, соціології та кому­нікації.

В Україні політичне рекламування, як і сам політичний ринок, ще тільки формуються. Однак у вітчизняну політичну практику все активніше входять специфічні товари політичного ринку, тобто різноманітні вигоди і привілеї. Насамперед це пов’язано зі зростанням ролі політичної реклами та широким використанням засобів масової інформації, а також включенням такого потужного засобу впливу на політичні рішення, як громадська думка.

Література

1. Див.: политология. Энциклопедический словарь. — М., 1993. — с. 269.

2. Див.: Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. — К., 1998. — С. 325—333.

3. Там само. — С. 325—333.

4. Гравитц М., Пенто Р. Методы социальных наук. — М., 1972. — с. 190.

5. Цит. за: Цыганков П. Политология Роберта Даля // Социально-политические науки. — 1990. — №10. — с. 88.

6. Див.: Санистебан Л. С. Основы политической науки. — М., 1992. — с. 7.

7. Див.: Демидов А. И., Федосеев А. А. Основы политологии. — М., 1995. — с. 6.

8. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. — Т. 25. — Ч. 1. — с. 257.

9. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. — Т. 9. — с. 72.

10. Див.: Політологія: історія та методологія / За заг. ред. Ф. М. Кири­люка. — К.: Здоров’я, 2000. — С. 20.

11. Див. Політологія: історія та методологія / За заг. ред. І. С. Юзюб­ка, К. М. Левківського. — К.: Вища шк., 1998. — С. 18.

12. Див.: Политология: Энциклопедический словарь.— М., 1993. — с. 256.

13. Freund Y. L’Essense du politique. — Paris, 1965. — p. 374.

14. Макиавелли Н. Государь. — М., 1910. — с. 14.