Сторінка
2

Економічна політика

На жаль, процес переходу до ринку пов’язано також і з негативними наслідками. Головні з них — зростання цін і безробіття. А тому серед запланованих економічних перетворень на шляху до ринку мають бути передбачені й заходи для часткової компенсації населенню втрат, пов’язаних з підвищенням роздрібних цін на товари і послуги, запровадження системи індексації фіксованих грошових доходів населення (заробітної плати, пенсій, стипендій) залежно від зростання споживчих цін, а також підвищення мінімальної заробітної плати.

Перехід до ринку потребує також створення механізму підтримання зайнятості: ті, кому доведеться поміняти робоче місце, мають отримати допомогу в працевлаштуванні, перекваліфікації і т. д. Ті, хто не зможе працевлаштуватися, — допомогу по безробіттю.

Отже, планомірний державний вплив на ринок із використанням економічних важелів, створенням системи соціального захисту, яка б у певній мірі нейтралізувала негативні наслідки ринкових відносин, є абсолютно необхідним. Але все ж таки не держава, а сам ринок має стати головним регулятором економічного життя.

Які ж зміни необхідно здійснити в економіці, щоб забезпечити перехід до ринку? Це насамперед створення змішаної економіки, запровадження різних і рівноправних форм власності, а для цього — підтримка підприємництва, роздержавлення, приватизація та роз­виток конкуренції. Ефективне функціонування ринку можливе лише за умови, коли переважна частина товаровиробників (під­приємств, організацій) має свободу господарської діяльності та підприємництва. Вони повинні не з наказу, а самостійно визначати, як використовувати те, що їм належить, самостійно вирішувати, що і як виробляти. Вони самі вибирають постачальників сировини, обладнання, напівфабрикатів, зв’язуються зі спожи­вачами, домовляються про ціни. товаровиробники вільно розпоряд­жаються прибутком, що залишається після сплати податків [6].

З метою забезпечення економічної свободи в Україні ухвалено Закон «Про власність». Громадяни нашої держави можуть мати в приватній власності земельні ділянки, житлові будинки, цінні папери, підприємства у сфері виробництва, побутового обслуговування, громадського харчування (магазини, їдальні тощо), в інших галузях господарської діяльності. Селяни — мати власне селянське господарство з господарськими будівлями, насадженнями на земельній ділянці, продуктивною та робочою худобою, домашньою птицею, сільськогосподарською технікою, транспортними засобами. У тих секторах економіки, де дрібне й середнє виробництво є найефективнішим (наприклад, у сфері послуг), при­ватна власність може відіграти позитивну роль у розвитку еко­номіки. Згідно з цим законом, групами громадян можуть бути ство­рені кооперативи, а також господарські товариства та об’єднання.

Поряд зі створенням нових підприємств повинно відбуватися роздержавлення існуючих. Це не обов’язково перехід до індивідуальної власності: можлива передача або продаж державної власності трудовим колективам, кооперативам, акціонерам. у результаті створюється власність колективного підприємства, това­риства, кооперативу, акціонерного товариства. Колективи можуть не тільки купувати, а й орендувати державні підприємства та майно. Оренда полягає в передаванні орендодавцем орендарю права корис­туватися й розпоряджатися його власністю на певний термін і за відповідну оплату.

Можуть також створюватися підприємства, що є власністю громадських та релігійних організацій, іноземних громадян та фірм, а також змішані підприємства. Водночас у державній власності залишаються підприємства, які мають особливо важливе значення для життєзабезпечення населення країни або окремих регіонів.

Перетворення державної власності в колективну, яка б управлялася самими колективами, виникнення акціонерних, кооперативних, спільних і приватних підприємств створює різноманітні й рівноправні форми власності.

Усім товаровиробникам, незалежно від форм власності підприємств, має бути гарантована повна самостійність, свобода підприємництва, невтручання органів державного управління в їхню роботу. Важливо також заохочувати конкуренцію поміж ними, розробити ефективні антимонопольні заходи, підтримувати мережу малих та середніх підприємств. Основою економічних відносин мають стати взаємозв’язки самостійних підприємств — головних суб’єктів ринкових відносин.

Один з найважливіших етапів на шляху до ринку — земельна реформа. Вона спрямована на те, щоб зробити селянина справжнім господарем на землі, власником результатів своєї праці. Цьому сприятиме розвиток різноманітних форм власності, створення рівних умов для розвитку як колективного, так і індивідуального, сімейного, орендного та приватного господарств. Адміністративні органи державного управління сільськогосподарським виробництвом треба ліквідувати, що виключить диктат та адміністрування, дасть селянину можливість вільно вибирати способи гос­подарювання.

Суттєві зміни на шляху до ринку відбуваються в ціноутворенні. Невід’ємним елементом ринкової економіки є вільні ринкові ціни, які визначаються попитом та пропонуванням. А щоб перехід до таких цін був найменш болісним, необхідно на цей час збе­регти фіксовані ціни на кілька видів життєво необхідної продукції.