Сторінка
1

Визначення інвестиційної кредитоспроможності підприємства-позичальника

Однією з найважливіших стратегічних цілей реструктуризації української банківської системи є створення умов для розвитку кредитування банками інвестиційних проектів у реальному секторі економіки. Спостерігається явна тенденція повороту всієї банківської системи до вирішення завдань підйому виробництва. А це означає, що, крім традиційних банківських кредитів підприємствам на поповнення оборотних коштів, банкам доведеться освоювати довгострокове, за українськими мірками, кредитування інвестиційних проектів.

Але перш ніж ухвалити рішення про надання інвестиційного кредиту підприємству банк повинен оцінити інвестиційну кредитоспроможність клієнта (рис. 3.6). Виникає відразу дві проблеми. По-перше, банк повинен створити відповідний внутрішній механізм інвестиційного кредитування підприємств і налагодити технологію кредитування інвестиційних проектів, яка б відрізнялася від технології видачі короткострокових кредитів. По-друге, визначити кредитоспроможність підприємства для видачі довгострокового кредиту, який піде не на безпосереднє виробництво продукції, а на розвиток основних фондів підприємства.

Методи оцінювання кредитоспроможності підприємства-пози­чальника давно існують, і українські банки застосовують їх на практиці, хоч і з різною ефективністю. Проблема застосування методик полягає в тому, що жодна з методик, основних методів оцінювання кредитоспроможності підприємств, що застосовуються в цей час українськими комерційними банками, не годиться для визначення істинної здатності підприємств повернути довгострокові інвестиційні кредити.

За інвестиційного кредитування необхідно вміти прогнозувати майбутній стан підприємства, тобто враховувати можливу динаміку його фінансового становища на тривалий період. Для цього банківським працівникам потрібні принципово інші підходи.

По-перше, необхідно ввести в повсякденний діловий обіг поняття «інвестиційна кредитоспроможність підприємства», під яким розуміється його здатність погасити інвестиційний кредит за наслідками успішної реалізації інвестиційного проекту. Це поняття істотно відрізняється від універсальнішого поняття «кредитоспроможність підприємства», яким у банківській практиці заведено виражати лише здатність повертати короткострокові по­зики. По-друге, треба розробити методичний підхід до її достовір­ного визначення для практичних цілей.

Дійсно, якщо звичайна кредитоспроможність позичальника визначається, головним чином, його поточним фінансовим становищем, то виникає завдання, як достовірно визначити фінансове стано­вище підприємства через рік, два або більше після того, коли закінчиться термін реалізації інвестиційного проекту. Треба вирішити його так, щоб отриманий результат був достатньо вірогідний для прийняття банком рішення. За основу методичного підходу до вирішення даного завдання можна взяти певні об’єктивні положення.

По-перше, нині фінансове становище будь-якого підприємства може бути вигідно визначене — лише б було надано інформацію й вистачило кваліфікації фахівцям, які її оцінюють. Отже, можна визначити й поточну кредитоспроможність підприємства для оцін­ки можливості погашення короткострокового кредиту.

По-друге, є можливість достовірно визначити всі основні внутрішні ризики, які існують на підприємстві й пов’язані з його можливістю успішно реалізувати інвестиційний проект. Це ризики, що виникають унаслідок низької ефективності системи управ­ління підприємством; неефективного маркетингу; недостатньої конкурентоспроможності продукції; незавершеної структури або слабкості виробничого потенціалу підприємства; можливого погіршення якості фінансового менеджменту. Правові ризики, по­в’язані в основному з якістю організації договірної діяльності, діючи окремо або в сукупності, впливають на інвестиційну привабливість та інвестиційну кредитоспроможність підприємства.

По-третє, оцінка поточної кредитоспроможності в теперішній час і система ризиків, яка об’єктивно існує, фактично ще ніби вихідна точка в системі координат, у якій і буде рухатися підприємство від початку реалізації інвестиційного проекту аж до його завершення.

По-четверте, інвестиційний проект містить конкретний набір параметрів, яких повинне буде додержуватися підприємство в процесі його реалізації. А те, як воно має намір їх досягнути, рухаючись із сьогоднішньої вихідної точки в системі координат, має бути відображене в бізнес-плані реалізації інвестиційного проекту, що надається підприємством банку.

По-п’яте, банк має можливість не тільки проаналізувати бізнес-план, але й зробити самостійне обстеження підприємства, щоб перевірити достовірність відомостей, що містяться в представленому бізнес-плані.

По-шосте, результати аналізу бізнес-плану реалізації інвестиційного проекту й обстеження підприємства-позичальника, зокрема його інвестиційної програми, мають відбиватися на змісті прав і обов’язків сторін у договорі (або сукупності договорів) про надання інвестиційного кредиту.

Ураховуючи ці шість положень, можна запропонувати основу для розроблення методичного підходу визначення інвестиційної кредитоспроможності.

Під час вирішення даного завдання працівникам банку доцільно відштовхуватися у своєму аналізі від об’єктивно оціненого поточного стану підприємства, що має намір реалізувати інвестиційний проект. Зокрема, дійсне фінансове становище — це сер­йозний фактор, від аналізу й оцінки якого й потрібно рухатися.

Якщо воно, на думку банкірів, сьогодні стійке, наприклад, поточ­на кредитоспроможність позичальника належить до I або II класу, то доцільно визначати інвестиційну кредитоспроможність позичальника; якщо ж незадовільне (V клас кредитоспроможності), то ніякі запевнення керівників підприємства «про тимчасовий характер ускладнень» не повинні враховуватися. Вони мають спочатку налагодити управління фінансами у своєму господарстві, а лише потім звертатися за інвестиційним кредитом. Багато сучасних керівників українських підприємств, які раніше отримували безповоротне фінансування від держави, готові й зараз брати кошти на будь-яких умовах, не думаючи, що буде потім. Такі підприємства банки взагалі не повинні розглядати як серйозних позичальників.

Потрібно визначити кредитоспроможність на основі аналізу ділового ризику. Цей вид ризику пов’язаний з перервністю кругообігу оборотних коштів, можливістю не завершити цей кругообіг ефективно. Аналіз ділового ризику дає змогу прогнозувати достатність джерел погашення позики. Він доповнює традиційні способи оцінки кредитоспроможності клієнтів банку.

Можна назвати такі основні фактори ділового ризику:

— надійність постачальників;

— диверсифікованість постачальників;

— сезонність постачання;