Сторінка
3

Соціально-економічна суть реформування. Законодавче, нормативне, науково-методичне та кадрове забезпечення приватизації земель. Об’єкти приватизації

Основний обсяг земельно-правових норм міститься у постановах і розпорядженнях Кабінету Міністрів України — вищого органу в системі органів виконавчої влади. Відповідно до ст. 117 Конституції він приймає нормативно-правові акти на підставі й на виконання Конституції, законів, указів і розпоряджень Президента, що є обов’язковими до виконання. Зазвичай постанови Кабінету Міністрів приймаються на виконання прямої вказівки і закону, постанови Верховної Ради або указу Президента

Технологічний механізм проведення цих робіт повинен здійснювань відповідно до законодавчих актів і нормативних документів, якими є:

· „Методичні рекомендації щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних. сільськогосподарських підприємств і організацій”, затверджені наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерств, сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 04.06.1996 р. №47/172/48 із змінами, внесеними згідно наказом Держкомзему України №23/65/30 від 3 березня 1998 р.;

„Тимчасові методичні рекомендації щодо формування землеволодінь і землекористувань недержавних сільськогосподарських підприємств у процесі реструктуризації існуючих господарств”, ухвалені науково-технічною радою Держкомзему України 30 жовтня 1997 р.

· „Методика грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів”, затверджена постановою Кабінет) Міністрів України ві;і 23 березня 1995 р.

На основі детально розробленої Схеми ґрунтувався реальним розподіл земель товарного сільськогосподарського виробництва /падалі Земель ТСВ/, що знаходилися у колективній власності, визначається конфігурація її місцезнаходження кожної земельної частки /паю/, яка належить конкретному власнику /пайовику/, і законодавчо закріплена за ним Державним актом на право приватної власності на землю.

· „Інструкція з топографічного знімання у М 1:5000, 1:2000, 1:1000, 1:500 (ГКНТА -2.04-02-98)”, затверджена наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру при Кабінеті міністрів України від 9 квітня

1998 р. №56 та зареєстровану в Міністерстві юстиції України 23 червня 1998 року.

· „Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю і право постійного користування землею, договорів оренди землі”, затверджена наказом Держкомзему України від 4 травня 1999 року.

Це створює передумови єдиної уніфікованої системи реєстрації прав власності на землю, сприяє створенню нових приватних сільськогосподарських підприємств ринкового типу, господарських товариств, сімейних і родинних селянських /фермерських/ господарств, приватних агрофірм, підсобних господарств, кооперативів шляхом оренди земельних часток /паїв/, об’єднання пайовиків, створення передумов для ринку землі.

Схема виготовляється і виконується висококваліфікованими спеціалістами проектних організацій із застосуванням комп’ютерної техніки, ГІС-технологій, комп’ютерних програм проектування.

3. Об’єкти приватизації.

У повсякденному житті та науковій літературі поняття „земля” вживається у різних значеннях. Термін „земля” використовують для позначення космічної матерії та складової частини планетарної системи, земної кулі й відособленої планети, частини земної кори і природного ландшафту, поверхні площі й рельєфу земної суші, територіального простору і території держави, певної місцевості та місця проживання, ґрунтового шару, засобу господарського використання і просторового базису, природного об’єкта та складової частини навколишнього природного середовища тощо. Наведені позначення землі зустрічаються і в нормативних документах. Так, відповідно до Державного стандарту 1980 р. земля визнавалась найважливішою складовою частиною навколишнього природного середовища, що характеризується простором, рельєфом, ґрунтовим шаром, рослинністю, надрами і водами. У цьому визначенні земля розглядалася як інтегрований об’єкт, що складається з великої кількості природних компонентів.

Найбільш уживане правове позначення землі у вітчизняному законодавстві зводиться до її поверхні, що охоплює ґрунтовий шар та територіальний простір. Це пояснюється тим, що саме верхній шар землі виконує поселенські, економічні, екологічні, соціально-культурні, лікувально-оздоровчі, комунально-побутові та інші функції життєзабезпечення людини і суспільства. Поселенська функція земної поверхні забезпечує розселення і життєдіяльність населення за допомогою створення міст, селищ, сіл та інших населених пунктів. Економічна функція землі в основному зводиться до використання її ґрунтового шару як засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві та просторового операційного базису для розміщення об’єктів національної економіки, зведення будинків і споруд соціально-культурного і комунально-побутового призначення, прокладення комунікацій, створення соціальної інфраструктури тощо. Екологічна функція земної поверхні полягає у забезпеченні взаємозв’язку органічних і неорганічних речовин, їх переробки, поглинання утворюваної вуглекислоти тощо.

У земельному законодавстві земля як об’єкт правового регулювання також розглядається у кількох значеннях. Так, згідно з ч. З ст. 2 ЗК об’єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї). З цього випливає, що землі в межах території нашої країни є об’єктами земельних відносин і до виділення конкретних земельних ділянок та визначення прав на них. У свою чергу відособлені земельні ділянки і права на земельні наділи є самостійними об’єктами земельних відносин. Водночас відповідно до ч. 1 зазначеної статті закону земельні відносини — це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, хоч суспільні земельні відносини не вичерпуються цим.

Більш визначеним у земельному законі є позначення земельної ділянки як об’єкта права власності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗК земельна ділянка — цс частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. У цьому визначенні має місце позначення землі на диференційованому рівні, тобто на рівні конкретної земельної ділянки.

Важливою ознакою земельної ділянки як об’єкта права власності є її позначення за місцем розташування та розміром площі в складі однієї з численних категорій земельного фонду нашої країни, оскільки без такого відособлення неможливе встановлення права власності на цю ділянку. Зазначене відособлення здійснюється шляхом встановлення меж земельної ділянки відповідно до затвердженого проекту її відведення в порядку землеустрою. Межі земельної ділянки фіксуються в планах відведення і виносяться в натуру з їх позначенням на місцевості. Після цього визначається розмір її площі.