Сторінка
2

Барвінковими стежками Тараса Мельничука

У 1952 р. він закінчив 7 класів Уторопської школи, продовжував навчання у сусідньому селищі Яблуневі. Не всім випадали нагода продовжувати навчання, але Тарас твердо вирішив продовжувати навчання.

Незважаючи ні на що, Тарас закінчив школу на відмінно. Відкрився широкий світ невідомого майбутнього.

Підведення підсумку:

- як навчався Тарас?

- яку рису характеру Тараса ви взяли б для себе?

Лірична пауза (звучить пісня Степана Ткачука “Повези мене, батьку, на Україну”

ІІІ група “У пошуках шляху істини”

Проблемне завдання: Яке життєве кредо Тараса?

“Шукаю дороги, що знає про завтра,

Вірю дорозі, що веде до людей”.

Перед юнаком постало запитання: яку дорогу вибрати собі в життя, щоб гідно пройти її від початку до кінця.

Дороги, як долі, схрещуються.

Котра з них моя? Котра?

Напевно, ота в суперечностях

Як небо нова, і як небо – стара.

А може, дорога моя не визначена?

А може, шукаю дарма?

Тоді мені сили вистачить

Іти по дорозі, якої нема.

Після закінчення школи працює коректором Яблунівської районної газети, зарекомендував себе як фахівець своєї справи. Пізніше їде на заробітки в Комі АРСР, працює лісорубом. Приїздить з лісозаготівлі, і через кілька тижнів – на Донбас. Пізніше – одруження, народжена дочки, знову робота, негаразди в сім’ї, розлучення .

Навчання в університеті, але через за політизованість покидає навчання.

І жить охота, й неможливо.

З таким життям змиритися як?!

Прожив я он, - а ще ж не жив я.

І в цім не лиш моя вина.

Хотілось чесно, принципово,

Та де там принципи оті,

Коли ридає ридма слово

На шибениці золотій.

Весь край, вся Русь – кривава плаха,

Повік з якої не втекти.

Життє моє, підеш ти прахом,

Як скарб загублений в путі.

Іди! . Байдуже . Чорт з тобою .

Мені не жаль убитих літ.

А тільки жаль, що я без болю

Віддам, цей раз нам даний, світ.

В усьому я і все в мені:

І швидкоплинне, й невмируще.

Йти по житті, яке по вогні, -

І не стоптати білі ружі.

І зберегтися в чистоті –

У тій високій, в тій єдиній .

Щоб у кінці мого путі

Промовив клен: “Пройшла людина”

У 1967 р. в Ужгороді виходить перша збірка поета “Несімо любов планеті”, яка вміщувала 23 вірші.

Доки буде Людина – буде пісня й калина,

Буде віра в життя.

І світатиме росами Україна,

І буде всміхатися до сонця дитя.

Буде вірність, краса і розум,

Й вища сила, що творить нове.

Будуть вихори, смерчі і грози,

Будуть! -

поки Людина живе.

Гаряча любов до рідної землі незгасимим вогнем нуртувала у Тарасовій крові.

Батьківщино моя .

за травинку твою,

за ромашку

Я віддам

свою серце

світло.

Все віддам

Усього себе.

До краплини.

А інакше –

не варто жити .

Як нема Батьківщини

в людини,

То й людини не треба

на світі!

Пізніше за свою палку любов до України, до її народу тяжко поплатився поет – його неодноразово арештовують. Так виникає поезія “Чага” – тобто приріст на березі, де в образі чаги автор бачить поета.

Чага – наріст на березі,

чорний паріст кострубатий.

Він смокче тіло берези,

як маму дитина,

а поета – слово .

Тяжке життя, душевна розпука сильно підірвали здоров’я: вороги навмисне підпалили хату, до кінця свого життя поневірявся по чужих домівках. 31 березня 1995 року Тараса не стало.

Девізом його життя, його творчості можна вважати слова:

“Не снись мені, кривавий сон,

Не сніться рани і руїни, -

Мені не треба десять сонць –

Живу тобою, Україно.

В мене ланів, в мене пшениць,

Я срібла – злота по всім світу.

За сто чужинських зоряниць

Я не віддам й вишневу віту.

ІІІ. 1.Підведення підсумку.

- Отож, яка життєва кредо поета?

Заключна частина.

2. Домашнє завдання.

Написати твір-роздум “Поезія – це завжди неповторність .”