Сторінка
2

Українська музика – невід’ємна частина валеологічної культури підлітків

Величальний, утверджувальний пафос цих пісень спрямований до найбільш сокровенних житейських справ людини й основних, неперехідних її ціннісних субстанцій.

Окрім того, що саме ця багата гуманістична сутність колядок і щедрівок пов’язує їх із дотриманням здорового способу життя. Їм ще властивий оптимістичний заряд, світлий настрій, святковий романтичний дух. Саме вони передаються від виконавців до слухачів, оздоровлююче впливають на всіх.

Поетично-величальна піднесеність і впливовість таких творів підсилюється ще й тим, що їхнє виконання переважно поєднується з відповідними обрядовим, музичними, танцювальними й ігровими елементами. Це теж безпосередньо впливає на психічне оздоровлення особистості.

Та не тільки величально-обрядові пісні позитивно впливають на розвиток особистості. Високу народну мораль несуть в собі ліричні, жартівливі, коломийки, родинно-звичаєві, соціально-побутові пісні, тобто увесь масив української пісенності. Дихаючи моральним здоров’ям, щирістю і любов’ю, кращі народні пісні – давні й сучасні – відігравали й відіграють неоціненну виховну роль у формуванні особистості підлітків, розвитку їх валеологічної культури.

Народна пісня, народжена життям, у художній формі реалістично відображає різні її сторони. Вона відіграє таку роль в музичній культурі всіх країн, що лягла в основу творчості композиторів минулого і теперішнього часу. Народна пісня являє собою невичерпне джерело, з якого нащадки дізнаються про минуле свого народу, а композитори черпають натхнення. Потрібно дбати про виховання підростаючого покоління засобами української народної музики і пісні.

Найповніші наукові дослідження в області музичної педагогічної діяльності свідчать, що народна пісня дає можливість для розвитку багатьох дарувань і здібностей людини. Своєю співучістю, багатством гармоній вона позитивно впливає на психіку людини, на її музично-естетичне виховання, розумовий розвиток, а також зумовлює розвиток музичного слуху, ритму, розвиває сприймання. Мислення, формує емоційно-вольову сферу, враховуючи її вік, нахили та інтереси.

Досвід показує, що повноцінної заміни народній пісні немає: сучасні модні пісні, як правило, недовговічні – вони приходять і відходять, залишаючи після себе порожнину. Народна ж пісня, що пережила століття, є основою духовної культури нації. Це наша неоціненна класична спадщина, яку слід дбайливо берегти й розвивати.

Відомо, що усе життя наших предків було пов’язане із землеробським календарем, тому одним із найдавніших видів усної музично-поетичної творчості є календарно-обрядові пісні.

Наші предки жили в єдності з природою, все своє життя, всю господарську діяльність підпорядковували явищам природи. Вони намагалися поклонінням божествам задобрити природу і таким чином забезпечити собі щастя, благополуччя і достаток. Наші пращури прославляли природу і богів піснями, танцями та іграми.

Прихід весни зустрічали веснянками (гаївками), в яких поєднували хорові пісні з іграми і танцями. Веснянки – найдавніший і найпоетичніший вид народно-обрядової творчості. У них оспівується пробудження природи, сподівання на гарний урожай, прославляються добрі людські взаємини.

Ой весна, весна, ти весняночко,

Що ти нам несеш, ясна панночко?

Ой несу я вам працю новую

На ланах-полях за дібровою .

Досить поширеними були різноманітні танці-ігри: “Огірочки”, “Кривий танець”, “Мак”, “Льон”, “Просо”, “Подоляночка” тощо. Ці оригінальні сценки супроводжувались відповідними рухами з пісенним супроводом. Крім фізичної витривалості і спритності, які вимагались для виконання цих танців, молодь одержувала після довгої, суворої зими великий емоційний заряд, що без сумніву, сприяло збереженню і зміцненню здоров’я.

Поворот сонця з літа на осінь знаменувало свято Івана Купала, під час якого очищалися від гріху вогнем, оспівували природу, її велич і красу. На Івана Купала проводились ігри, танці і стрибки через вогнище.

Вінцем хліборобської праці були жнива. Якщо косовиця зернових вимагала додаткових робочих рук, то організовували толоку. На неї запрошували сусідів, родичів. Жодна колективна праця не обходилась без цікавих обрядових сценок, пісень, танців. Ця колективна, добровільна і неоплачувана праця утверджувала колективізм, взаємодопомогу, безкорисливість простого народу.

Зима звеселяла людей Різдвяними святами, які не проходили без колядування і щедрування. Супроводжуючи давні зимові різдвяні та новорічні обряди, колядки й щедрівки на крилах поетичної фантазії переносили своїх слухачів з реальних тяжких обставин життя в світ бажаного і вимріяного, ідеалізуючи його щедрими кольорами поетичного домислу.

Увесь річний цикл календарних обрядів змістовний, логічний та насичений яскравими образами. Він може слугувати об’єктом естетичного сприйняття, що в свою чергу сприятиме веденню здорового способу життя.

Наприклад, щедрівка “Ой сивая зозуленька”:

Ой сивая тая зозуленька,

П-в: Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на здоров’я.

Усі сади тай облітала,

А в одному та і не бувала.

А в тому саду три тереми,

А в першому – красне сонце,

А в другому – ясен місяць.

А в третьому – дрібні зірки.

Ясен місяць – пан господар

Серед гумористично-сатиричних жанрів української народної творчості провідне місце належить жартівливій пісні. В ній переливаються всі барви й відтінки народного гумору, всі нюанси сміху – від ледь вловимої посмішки одними очима до бурхливого, нестриманого реготу. В гумористичних мирських, сюжетних піснях і коротеньких танкових приспівках, що в переважній більшості виникли на живому матеріалі української дійсності, чи не найповніше відображена весела вдача народу, який ніколи і ні при яких труднощах не впадав у відчай. Саме з такого здорового сміху черпали люди силу до життя, що може бути актуальним і сьогодні.

Жартівливі пісні в основному гумористично розробляють сімейно-побутові теми. А вже виходячи на громадську арену, сміх, як правило набирає сатиричної спрямованості. В цих піснях – побутового змісту фольклорна типізація ведеться з позицій маси проти недоліків характеру і поведінки індивідуальних її представників. В окремій особі, зіпсованій з погляду громадської етики, висміюються дріб’язковість, пустота та інші риси, несумісні зі здоровою мораллю трудового колективу, сповненого життя, сили й енергії. Героями цих пісень є, передусім, постаті певного родинного стану, що уособлюють в собі якісь типові відхилення від нормальної поведінки і звичайного побуту людей саме даного стану (чоловіків, жінок, вдовиць, кумів тощо). Узагальнюючи такі, далеко не поодинокі в житі риси чи явища, пісні свідомо перебільшують їх, щоб підкреслити і відтінити сутність. Типізація ведеться по-фольклорному, тобто загально без розкриття в героєві пісні певної особи, без її індивідуалізації. При цьому збірний тип жартівливої пісні висміюється по якійсь одній лінії його поведінки чи характеру, по певній конкретній рисі, яка в переважній більшості може бути властивою для даного родинно-побутового становища різних епох і народів (чоловік-п’яниця, лінива жінка, легковажна дівчина, розпусний парубок і т.ін.). Максимально концентрується певна фізична або моральна якість (дурощі, хитрощі, ледарство тощо). Так досягається одночасно економність зображення і яскравість та рельєфність гумористичного образу, оскільки засоби гумору спрямовані на одну рису, на одну якість, на найсуттєвіший бік явища []. Такий гумор являється корисним в плані перевиховання та виховання моральних та духовних цінностей особистості.