Сторінка
2

Місце та роль приватних загальноосвітніх закладів у сучасних умовах

Основними факторами, які зумовили створення в Україні численних приватних учбових закладів у першій половині 90-х років, були:

1. Надання особистості можливості вибору шляхів одержання освіти та кваліфікації у відповідності з власними нахилами, інтересами та можливостями, в тому числі матеріальними.

2. Обмеженість бюджетних джерел фінансування вищої освіти, неспроможність державних вузів повністю задовольнити зростаючі потреби населення в освітніх послугах.

3. Зміни ринкового попиту на окремі спеціальності, види освітніх послуг, напрями освіти.

4. Поширення на заклади освіти ринкових відносин, освітні перетворення послуг в товар на ринку праці.

5. Необхідність надання науково-педагогічному персоналу вузів матеріальної підтримки для скорочення відтоку кадрів за межі системи освіти.

На наш погляд, одним з найважливіших факторів є розширення фінансових можливостей тих, хто отримує освітні послуги. Без цього виникнення платного сектору в освіті було б вкрай ускладненим.

Основними соціальними функціями приватної вищої освіти виступають: заповнення в освітній системі вільних ніш, утворених у результаті переходу до ринкової економіки, і задоволення нових освітніх потреб населення.

Поява платної освіти в Україні, зокрема приватних вузів, викликало неоднозначну оцінку громадськості, дискусії з цього приводу. Деякі їх учасники вважають, що залучення комерційних засад у систему освіти призводить до її руйнування та зниження інтелектуального та духовного потенціалу суспільства, бо це загрожує виключенням з освітнього процесу значної маси його потенційних учасників. З іншого боку, прибічники пріоритетного розвитку небюджетних форм освіти вважають, що в найближчій перспективі держава буде не в змозі забезпечувати необхідні фінансові затрати, а це, в свою чергу, не дозволить задовольнити зростаючий попит на освітні послуги, призведе до зниження освітнього потенціалу нації.

Не можна не погодитись із твердженням, що сьогодні деякі небюджетні навчальні заклади досі не змогли забезпечити якість освітньої підготовки ні в плані її загального обсягу, ні в плані професіоналізму. Очевидно, що це достатньо вагомий аргумент для супротивників приватних освітніх інститутів. Проте на користь їхніх прибічників говорить той факт, що навчальні заклади, які не мають бюджетного фінансування, є більш незалежними, менш консервативними та мають вищі інноваційні можливості, ніж державні освітні заклади, що зберігають жорсткі зв’язки з адміністративними структурами та залежність від бюджетного фінансування. Сьогодні на території України важко знайти такі вузи та навіть коледжі, гімназії і ліцеї, які зберігають повну фінансову залежність від бюджету. Економічні труднощі останніх років посилили процеси комерціалізації навіть в стінах державних вузів, де започатковано платне навчання для так званих контрактників. Більше того, для цих студентів плата за навчання, як правило, виявляється навіть вищою, ніж у приватних вузах.

Подібна ситуація ускладнює стан приватних вузів, які страждають від відсутності власної матеріальної бази та соціальних гарантій для своїх викладачів, від нестатку педагогічних кадрів та власних педагогічних традицій, не говорячи про відверте негативне ставлення до них з боку державних навчальних закладів, які втрачають свої монопольні позиції. Це стимулює активність приватних вузів, вимагаючи нових підходів до вирішення неординарних проблем.

Безумовно, питання про оплату та доступність освіти має соціальне та політичне забарвлення. Воно повинно вирішуватись в демократичних правових межах з урахуванням можливостей держави. Саме ці можливості визначають відношення, що формуються між бюджетними та приватними навчальними закладами. При цьому не слід ігнорувати досвід, накопичений світовим співтовариством.

У Японії, наприклад, склалася достатньо досконала система вищої освіти: з 446 вузів – 96 є державними, тобто статус недержавних мають 80% вузів. Пропорції в різних країнах різні, але у всіх розвинених суспільствах приватна освіта престижнаі елітарна. Потрібно відзначити, що майже в усіх країнах Західної Європи кількість приватних університетів незначна у порівнянні з кількістю публічних університетів. Відомо, що західний публічний університет не те саме, що державний у нашому розумінні. Незважаючи на те, що він фінансується з центрального (федерального) або муніципального бюджету, західний університет є своєрідною маленькою державою в державі: має власний статут, академічний сенат, свою територію, на яку в деяких випадках не має право зайти без дозволу університетської адміністрації навіть поліцейський для виконання своїх обов’язків, інші суверенні права. В різних країнах Європи публічні університети мають свої специфічні відмінності. Так, у Німеччині публічний університет для громадян цієї країни безкоштовний, витрати сплачує місцевий бюджет, а для іноземного студента – платний (за деякими виключеннями для громадян ряду східноєвропейських, зокрема колишніх соціалістичних країн). В Італії такий університет стягує щорічну платню, яка проте не перевищує декілька сотень доларів.

Діяльність приватних та інших типів недержавних навчальних закладів визначається законодавчими актами або конституціями держав. У Данії, наприклад, право батьків засновувати недержавні школи й учити в них дітей було встановлено конституцією ще в 1814 р. У Франції існує ціла серія законодавчих актів, що дозволяють батькам, релігійним та іншим громадським організаціям відкривати недержавні навчальні заклади. У ФРН право існування приватної школи підтверджено статтею 7 конституції 1949 р. У США та Великобританії немає спеціальних конституційних статей про недержавні навчальні заклади, але право на їхнє створення підтверджується законодавчими актами. У Великобританії, наприклад, воно визнається “Актом про організації” (1944).