Сторінка
3
Найбільше зрадів сі я, коли поставив малий млинець (млинок) та з хлопцями молов на ним сім'є, шом украв у мами. Але дід мій, Юрко, побивав мене дуже за мою роботу, якої я "непускавсі. Аби сперед діда сховати сі," поставив я "собі млинець горі на Буківци (частина громади с. Річки) у потоці Крисівка під Межиріками, де був малий гук по трьох ускоках (каскадах). Під першим ускоком бувковбур, єго вимила вода у такім місци, що не меж було туди зайти. Я продовбав собі у скалі Заступці сходи, дібрав'сі до ковбура і поставив млинець: коло него сидів я все нераз цілу днину. Дід мій зміркував, що я мав дес поставити млин і став мене підглідати, тай так дійшов аж до мого млинця, той зараз пустив сі ід ковбуреви, аби млин розкинути; ледви став коло ковбури, зсунолосі під ним каміне і він упав, щістє, що в ковбур, бо був би забив сі.
Я стояв з далеку, та дивився на се уже; жєль мені стало млинця тай діда, але я боєвсі его ратувати, аби мене не побив! Аж як обіцєв, що не ме бити і млина не розбере, я показав єму заступці, і він відрапавсі ними у гору: 3 того чєсу перестав мене мій дід бити. Мені було тогди вісім років. Але з того чєсу відривав мене мій тато від моїх забавок, хоть мені платили вже тогди за топірчики для дітей по 3-4 крони. Так було зо мнов аж до парубочих літ. Я пішов до бранки, та не здавсі; та тато мені все докучали за мою роботу топірців, які я робив на усу Гуцульщину. Аби збути сі, я оженивсі, як мав 27 літ з одиначков і пристав на єї грунт. Але і тут не було мені гаразду. Тесть пропивав усе, а я пішов роботами перший раз до Перемишля, відси на Кальварію, до Санока, до Унгвару, Сиготу, а відти через Чорногору перебравсі назад у село. Та не довго посидів я дома, згодив людей, що робили лижки (ложки) ялівцеві, набрав лижки на шкапє та з сим крамом пішов у Чернівці. А відти перебравсі на Угри: потому заходив я ще три рази з лижками на Угри, на послідок в 1877 році. Але дома не міг я довго всидіти пішов у Росію. Був у Проскуреві, а відси до Одеси, де сам робив швелі при залізній дорозі.
По 4 місцях вернув я додому і від тго чєсу невідходжу більше, хіба от що був з кардиналом у Римі та на виставі Празі, Львові.
Дітей у мене дасть Біг нема, маю своїх 14 моргів, 2 коровці і трохи дробет.
-Я дав нашому цісареві через пана (себто через мене - Шухєвича) сливовий хрест, за що дістав від пана цісаря 30 дукатів в золоті я їх ховаю, і одного не проміняв сме. "- Як скінчу нову хату ставити, зроблю такий віз, що сам буде їздити”, впевнив мене Марко, покінчивши сам свою автобіографію.
Домашні сімейні стосунки у Марка Мегединюка складалися дуже несприятливо і ускладнювали розвиток його природного мистецького обдарування. З раннього дитинства, з восьми років, він зростав у складних матеріальних умовах, а їх сім’я складалася з дев'яти осіб: батьки і семеро дітей - Федір, Марш, Гаврило, Іван, Микола, Юра і Петро. Щоб якось прогодувати таку сім’ю, батько Марка вимушений був з дитячих літ використовувати їх на різних нелегких роботах не тільки у своєму домашньому господарстві але й у наймах.
Марко змалечку тягнувся до виготовлення різних дерев'яних металевих забавок, дуже вдавалися йому гуцульські полиці та топірці, які він прикрашав цікавими різьбленими візерунками. Але ці забавки не влаштовували батька. А коли односельці запримітили, що малий Марко почав виготовляти писані топірці для сільських дітей і йому почали за них платити по три - чотири крони1, то батько все одно не вбачав в ньому нічого путнього л відривав його від цих "забавок", шукав йому іншу роботу. Так перебігали його юнацькі літа, аж поки не жинився. Продовжував виготовляти різні речі домашнього начиння, оздоблював різьбою, виготовляв на замовлення односельців палиці, топірці, келехи, персні, скриньки та інше. Вже міг щось заробляти, прагнув оволодіти мистецькою майстерністю, якою вже володіли різьбярі сусіднього села Яворова Шкрібляки. Але той мізерний його заробіток не міг збільшити домашнього прибутку.
Близьке знайомство з відомою яворівською різьбярською династією Шкрібляків, які на той час уже виготовляли чудові точені вироби з дерева на токарних верстатах власної конструкції, допомогло Маркові Мегединюкові виготовити токарний верстат удосконаленої конструкції. Його точені вироби кінця XIX поч. XX ст. - бочівки, погарчики, цукорниці, мисники, рахівки, тарілі, палиці, (свічники та ручні хрести) свідчать про високу техніку і художню майстерність.
5. Гуцульщина - край казкової природи народного мистецтва. Барвисті вишивки, килими та ліжники мальовничі писанки, різьблені вироби з дерева та художні вироби з металу збагачують скарбницю українського, народного мистецтва Художні вироби Гуцульщини знані в багатьох країнах світу.
Недалеко від Косова на гірських вершинах розкинулось село Річка - стародавній центр народного мистецтва Східних Карпат. В історію мистецтва художньої обробки дерева річківські різьбярі вписали не одну славну сторінку Традиції яворівської школи різьбярства і, насамперед, творчість Шкрібляків, мала вплив на характер формування стильових особливостей річківських різьбярів і знайшли тут численних послідовників.
Визначним майстром річківської школи художньої обробки дерева бyв відомий майстер Марко Мегединюк (1842-1912). Він виробив новий спосіб колористичного прикрашення виробів з дерева.
Завантажити реферат