Сторінка
5

Вишивка: історія, особливості, народні майстри

Техніка вплітання нитки в основу, коли двосторонньому плані – з лицевої і вивоворотньої сторони – позмінно виступає вишивальна нитка, виконуючи функцію зшивання. призбирування тканини, орнаментування, поширена по всій території України і відома під назвами зшивання. переплітання, перебирання, снування. При її виконанні іде процес активного втручання в структуру тканини.

До двостороннього методу декорування тканин належать і різноманітні техніки виколювання, вирізування, мережання, обметування, рубцювання тощо. Ці техніки були відомі в усіх областях України. Особливого поширення вони набули на Покутті, Полтавщині, Київщині та ін.

Техніка виколювання передувала появі вирізування. Її своєрідність полягає в тому, що стібки щільно кладуться один біля одного, починаючи з центру, де утворюється голкою дірочка, і навколо неї застеляють площину у формі квадрата, ромба або круга.

Вирізування виконується в такій послідовності: спочатку обкидаються густими стібками нитки основи і піткання у формі квадратів різної величин, потім вирізуються квадратні отвори.

Важливим в українській народній вишивці ХІХ ст був активний процес розвитку мережання, змережування, які виконувались в тісному співвідношенні з різними техніками вишивання. В цій діяльності народні майстрині виявили досконале значення технічних навиків, а так само і високу орнаментальну колористичну культуру.

Мережка – це своєрідна прозора ажурна вишивка, що виконується тільки на тканинах полотняного переплетення, оскільки для виконання мережки необхідно витягти певну кількість горизонтальних ниток, а вертикальні зібрати голкою в пучки і обметати нитками, окреслюючи певні орнаментальні мотиви: “стовпчики”, “прутики”, “павучки”, “віконце” тощо. В залежності від техніки виконання мережки поділяються на “одинарний прутик”, “подвійний прутик”, “схрещений прутик”, “черв’ячок”, “одинарні стовпчики”, “подвійні стовпчики”, “гречка”, “вівсяночка”, “лучка”, “одинарна”, “подвійна ляхівка” та “багаторядова ляхівка з настилом”, “прутик з настилом”, з “прутиком через чисницю”, через “чисницю без прутик”, “шабак”, “затеганка зубчикова квадратикова”.

Гладь двостороння відома пряма і коса. Щільно один стібок біля одного прямо або скісно нитки основи заповнюються порівняно великі площини.

“Поверхниця” – техніка вишивання, при якій вишивальна нитка відповідно до узору щільно застеляє фон у вертикальному напрямі справа наліво. На лицевій стороні стібки вишивальної нитки вертикальні, на виворітній – горизонтальні. Найчастіше зустрічається у вишивках Полісся, Поділля, Покуття.

При техніці “ретязь” стібки наносяться зліва направо, починаючи від першого хрестика. З його нижнього лівого кута проведений довгий стібок вверх направо, протягнутий навиворіт тканини за три нитки основи вправо від верхнього уколу першого хрестика. Він накриває хрестик. Далі справа наліво набрані три нитки на голку, нитка витягнута в місце уколу правого верхнього кута першого хрестика. Так прокладені довгі діагональні стібки навхрест.

“Зерновий вивід” – техніка на перший погляд подібна до двобічної штапівки, тилу ромбовидної стрічки, “в Яночку”. Пізніше полягає в тому, що при вишиванні техніко. “зерновий вивід” стрічки з ромбиків у діагональному напрямі всі стібки нанесені подвійно, один поверх одного. Спочатку нанесений перший горизонтальний подвійний стібок, який покривається другим. Послідовно чергуються зигзагоподібні ряди зернового виводу.

Другий ряд виконується подвійними зустрічними стібками, утворюючи квадратики. При застосуванні цієї техніки вишивальна нитка притягнута, і в місцем уколів голкою утворюються дірочки. Ця техніка має ще назву “дірочкова”.

Вишивка “хрестик” виконується двома перехресними діагональними стібками. Чітко рухаються нитки основи тканини. Всі верхні стібки лежать в одному напрямі, нижні – в іншому. При правильному виколюванні на виворітній стороні виходять рівні, прямі, паралельн6і стібки по вертикалі (коли спочатку миються скісні стібки, пів хрестики, а не цілий хрестик) і прямі суцільні стрічки по горизонталі (коли одразу вишивається цілий хрестик).

“Металівка”, при якій спочатку наносять методом “поперед голки” зліва направо стібки через три-п’ять ниток основи (один на лицевій, другий на виворітній стороні). Зворотнім ходом нитки справа нанесені стібки на проміжки лицевої і виворотної сторони. Двічі стібки ніде не покриваються. Цю техніку на Волині називають стібок, на Поділлі – стебнівка.

“Ланцюжок” – техніка вишивання петельками, які виходять одна з одної, утворюючи ланцюжок, виконується голкою або гачком. При вишиванні голкою виводять нитку з виворотньої сторони на лицеву, роблять петельку і проводять нитку навиворіт, вводячи голку в попередній укол. Наступний стібок на лицеву сторону роблять так, що кінчик голки, потрапив у середину петлі. Різновид петель довших, коротших, вужчих, ширших визначає характер ланцюжкової стрічки.

Композиція орнаменту, його розміщення перебувають, у тісному зв’язку з призначенням вишивки. Вона складніша і багатша на видних частинах комплексів одягу, тканинах інтер’єрного призначення. Відмінний характер композиції, кольорового рішення вишивки в жіночому, чоловічому і дитячому одязі, у весільному вбранні, одязі, призначеному для щоденної праці, на свято і на смерть. Вас заздалегідь детально продумане і логічно обґрунтоване. Прямокутні площини тканини, прямий крій окремих компонентів одягу спричинились до створення стрічкових, композицій. Серед величезної кількості варіантів композиційного рішення вишивок перевагу мають стрічкова, булетка, а також вазонна композиції. Дещо іншого застосування набула розеткова і шахова системи розміщення орнаментальних мотивів.

2.3.Орнамент ат техніка виконання

На всій території західних областей України вишивка є неодмінною прикрасою народного одягу та інших предметів побуту. Її місцеві особливості щодо композиції орнаменту, колориту, техніки та способу пристосування дуже відмінні. У деяких околицях ці місцеві особливості вишивок збереглися приблизно до початку ХХ ст , в інших (карпатському високогір’ї південному Подністров’ї, на північній Волині) вони в основному існують досі.

Південно-східні райони понад Дністром, в Івано-Франківській і Тернопільській областях, Чернівецька область та східне Закарпаття мають вишивки, подібні орнаментом і технікою виконання. Однак при загальній подібності вишивки окремих місцевостей мають свої характерні ознаки, за якими можна виділити зразки Тлумацького, Городенківського, Бучацького, Снятинського, Борівського, Заліщиківського районів на рівнині; Косовського, Кутського, Надвірнянського, Коломийського, Печеніжинськго районів на підгір’ї Ворохтянського, Жаб’ївського, Космацького районів гуцульського високогір’я та ін.