Сторінка
2
Лізингоодержувач — суб'єкт підприємницької діяльності, який отримує в користування об'єкти лізингу за договором.
Постачальник лізингового майна — суб'єкт підприємницької діяльності, який виготовляє машини, обладнання тощо і (або) передає власне майно, яке є об'єктом лізингу.
Лізингодавцями можуть бути:
• лізингові компанії;
• комерційні банки;
• філії, підрозділи підприємств—виробників обладнання;
• державні й місцеві органи (комітети з управління майном; відділи постачання).
Лізингоодержувачі — це:
• юридичні особи, зайняті виробництвом тієї чи іншої продукції;
• фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю. До категорії продавців майна належать:
• виробники машин та обладнання;
• оптово-збутові організації;
• торгові фірми;
• власники майна та інші учасники угоди.
Крім основних учасників, у лізинговому бізнесі беруть \часть посередники, тобто особи, що репрезентують економічні інтереси як продавців, так і покупців об'єктів лізингу. До таких належать:
• страхові компанії;
• брокерсько-дилерські фірми;
• сервісні центри з обслуговування машин та устаткування;
• інші посередники.
Залучення посередників у лізинговий бізнес приводить до скорочення терміну оборотності капіталу, унаслідок чого підвищується дохідність виробництва.
Взаємодію між учасниками лізингового бізнесу показано на рис. 7.11.
Для кожного із учасників лізингової діяльності цей вид підприємницької діяльності має певні переваги.
Для продавця майна лізинг є зручним засобом вирішення не тільки виробничо-технічних, а й фінансових проблем. Наприклад, за умов надвиробництва лізинг виступає як дійовий інструмент відшкодування вкладеного капіталу, оскільки оплата продукції підприємства здійснюється відразу після підписання угоди. Таким чином, скорочується можливість «заморожування» капіталу підприємства у вигляді залишку готової продукції на складі. Більше того, підприємство-постачальник позбавлене необхідності використовувати комерційний кредит.
• лізинг дає змогу на 100% фінансувати придбання основних фондів на відміну від банківського кредиту, де фінансовими ресурсами забезпечується тільки 60—70% їхньої вартості;
Рис. 1 Взаємодія між учасниками лізині свого бізнесу
1 .Ініціація отримання замовлення на лізинг. 2. Заявка на лізинг. 3. Розгляд заявки. 4. Заявка на проведения маркетингового дослідження основних постачальників обладнання. 5. Вибір ііаиіірндатнішого постачальника. 6. Пакет документів на вимогу лізіїнголдвия. 7. Оцінка фі-ііііпаївого стану клісігга іа ефективності лізингового проекту. 8. Замовлення-наряд на устат-к\н;іиня. 9. Вибір банку-кредитора. 10. Вибір страхової компанії. 11. Домовленість щодо продажу майна за залишковою вартістю.
• підприємству простіше отримати майно в лізинг, ніж позику на його придбання; лізингове майно виступає як застава, право власності на нього належить лізингодавцю;
• лізинг дає підприємству більше можливостей для маневрування під час виплати лізингових платежів, оскільки останні здійснюються підприємством, як правило, після отримання виручки від реалізації продукції, що її вироблено на обладнанні, узятому в лізинг;
• зменшується ризик морального старіння обладнання, тому що підприємство бере його не у власність, а в оренду: відтак розширюються можливості оперативного оновлення застарілої техніки без залучення власного капіталу на його фінансування;
• лізингове майно не зараховується на баланс підприємства, що підвищує ліквідність суб'єкта господарювання та його можливість отримати банківський кредит;
• лізингові платежі включають до складу валових витрат, що зменшує оподатковуваний прибуток підприємства-лізингоотримувача;
• зменшується ризик виробництва нової продукції, оскільки за недостатнього попиту на неї підприємство може повернути об'єкт лізингу безпосередньо лізингодавцю;
• досягається ефект фінансового стимулювання, оскільки щорічні фінансові вигоди перевищують розмір відсотків за банківський кредит. Поряд з перевагами лізинг має певні недоліки:
• вартість лізингу для лізингоодержувача вища на суму лізингової маржі, ніж вартість звичайної позики;
• складання лізингової угоди потребує тривалого часу та складнішої організації, ніж складання угоди про звичайну банківську позику;
• лізингодавець бере на себе ризик можливого морального старіння основних фондів та неповного і несвоєчасного отримання лізингових платежів.
Підприємство, що прагне отримати основні фонди на умовах кредиту-оренди, має пройти лізинговий процес, який складається з таких етапів:
• підготовка та обгрунтування лізингового проекту;
• юридичне оформлення лізингової угоди;
• виплата лізингових платежів;
• повернення об'єкта лізингу або викуп його за залишковою вартістю.
Механізм укладання та реалізації лізингової угоди зображено на рис. 2
1. Надходження замовлення на лізинг обладнання. 2. Аналіз замовлення, замовника (як потенційного лізингоотримувача). 3. Вивчення та обговорення умов постачання обладнання. 4. Прийняття рішення щодо участі в угоді. 5. Укладання лізингової угоди. 6. Укладання кредитної угоди, отримання кредиту для виплати авансу та сплати митних зборів. 7. Укладання кредитної угоди, отримання кредиту для придбання обладнання. 8. Укладання договору купівлі-продажу, оплата вартості майна. 9. Постачання обладнання 10. Укладання приймально-передавального акта щодо обладнання. 11. Страхування майна на користь лізингодавця за рахунок лізингоодержувача. 12. Сплата лізингових платежів 13. Погашення кредиту лізинго-одержувачем. 14. Погашення кредиту лізингодавцем.