Сторінка
4

Теорія олігополії, антимонопольне законодавство України

2.1. Зловживання монопольним становищем на ринку

Цей вид правопорушення може відбуватися лише суб'єктом господарювання, що займає монопольне положення на ринку.

У відповідності зі статтею 1 Закону України “Про обмеження монополізму .”[4] Монопольне становище - домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами господарювання обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольним становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару менше 35 відсотків;

Ознаками ринкової влади є: здатність підприємця, що не є єдиним виробником (постачальником) відповідного товару, диктувати свої умови при продажу товару, підписанні договору про постачання, нав'язувати споживачу невигідні умови; здатність підприємця за допомогою монополізації ринку постачання виробничих ресурсів обмежувати конкуренцію, витісняти з ринку інших підприємців, що випускають відповідні товари з застосуванням виробничих ресурсів, створювати бар'єри вступу на ринок; здатність підприємця скорочувати чи обмежувати випуск товарів і постачання їх на ринок збуту з метою одержання однобічної користі при купівлі чи продажі товарів, при заключенні договорів і угод про постачання товарів, а інші підприємства, що є його конкурентами, не здатні компенсувати створений дефіцит товарів; здатність підприємця підвищувати ціни на товари і підтримувати їх на рівні, що перевищує рівень, обумовлений конкуренцією на ринку.

Відповідно до законодавства України саме по собі володіння суб'єктом господарювання монопольним положенням не є протиправним. Таким є лише зловживання домінуванням на ринку.

У відповідності зі статтею 4 Закону України «Про обмеження монополізму .» зловживаннями монопольним становищем вважаються:

· нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів в нерівне становище, або додаткових умов, що не відносяться до предмета договору, в тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту; обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів, що призвели або можуть призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

· обмеження чи припинення виробництва, а також вилучення зі звертання, що призвело або може призвести до створення чи підтримці дефіциту на ринку або встановленню монопольних цін;

· часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту, що призвели або можуть призвести до створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

· інші дії, що призвели або можуть призвести до створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших суб'єктів господарювання;

· встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів; встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) насвої товари, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів;

· встановлення монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести до обмеження конкуренції.

· встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело чи може призвести до порушення прав споживачів;

Перелік правопорушень, визнаних зловживанням монопольним положенням на ринку, розширювався в Законі, і якщо спочатку в законодавстві було зазначено 5 порушень, те потім їхнє число зросло до 7. Однак при цьому, незважаючи на розширення переліку правопорушень, цей перелік, як і в первісній редакції закону, є вичерпним.

Через відсутність діючої конкуренції і ефективних засобів правового захисту споживачів різко підсилюється тиск виробника (постачальника, продавця) на покупця (споживача) при нав'язуванні умов договору, у тому числі при встановленні цін на продукцію. При монополії споживач не може реально здійснювати право вибору виробника (продавця) і попадає в економічну залежність від виробника-монополіста, що нечесними способами намагається скористатися своїм монопольним положенням.

Особливістю цього виду порушення антимонопольного законодавства є здійснення суб'єктом господарювання, що займає монопольне положення на ринку, таких дій, що були б неможливі в умовах ефективної конкуренції на ринку. Це, зокрема, одержання підприємцем прибутку, обумовленим не ефективністю чи діяльності з високою продуктивністю, а неправомірним використанням їм свого домінуючого положення на ринку, або утримання чи посилення такого положення за допомогою усунення з ринку конкурентів або обмеження з доступу на ринок.

У позначенні кола правопорушень і їх складів, визнаних зловживанням монопольним положенням на ринку, виявляється істотна подібність законодавства країн СНД. Порівняльний аналіз цього законодавства показує, що основні склади правопорушень тотожні чи в значній мірі подібні. До них відносяться:

· нав'язування контрагенту умов договору, невигідних для нього чи не стосовних до предмета договору;

· включення в договір умов, що дискримінують, що ставлять контрагентів у нерівне положення в порівнянні з іншими суб'єктами, що хазяюють;

· створення перешкод для доступу на ринок іншим суб'єктам, що хазяюють, або для їхнього виходу з ринку;

· зміна обсягів виробництва і вилучення товарів зі звертання з метою створення штучного дефіциту і підвищення цін;

· цінові маніпуляції з метою одержання додаткових переваг на ринку.

Незважаючи на таку подібність самих складів правопорушень, істотне розходження в розумінні їхньої природи просліджується при зіставленні законодавства України, інших країн СНД і Росії. У Законі України, як і більшості інших країн СНД, зазначені дії, безумовно, визнаються правопорушеннями незалежно від яких-небудь обставин, у тому числі незалежно від можливості їхнього позитивного впливу в майбутньому. На відміну від них Закон Росії передбачає, що дії, що формально відповідають ознакам порушення, можуть, проте, бути визнані правомірними, якщо суб'єкт який визнано монополістом доведе, що вони можуть мати сприятливі соціально-економічні наслідки, тобто насичення товарних ринків, поліпшення споживчих властивостей товарів і підвищення їхньої конкурентноздатності, зокрема на зовнішньому ринку.