Сторінка
2

Суспільні блага

Загалом вигода від витрат на освіту зростає разом із збільшенням витрат. Але водночас зростає і розмір податку на потреби освіти. Крива бажання платити, яка відображає чисту вигоду від витрат на освіту, спочатку висхідна, оскільки громадянин надає високу цінність тому, що відповідає відносно низьким рівням витрат. Проте, коли витрати зростають вище від 600 дол. На учня, цінність, яку являє собою освіта для окремої сім’ї, зростає нижчими темпами, так що чиста вигода зменшується. Врешті-решт, рівень витрат стає таким високим (2400 дол. на учня), що громадянин залишається байдужим щодо оплати на цьому рівні або неоплати взагалі.

Крива Б2, яка характеризує бажання платити другого громадянина (без урахування податків) має таку саму форму, але досягає максимуму на рівні 1200 дол. на учня. Крива Б3 – бажання платити третього громадянина – досягає піку при 1800 дол. на учня.

Суцільна лінія СБ відображає сукупне бажання платити за освіту – додавання кривих Б1, Б2 та Б3 по вертикалі. Крива СБ – це міра максимальної кількості, яку всі троє громадян готові заплатити за користування кожним з рівнів. Як показано на рис. 1, сукупне бажання платити максимізується за рівня витрат 1200 дол. на учня. Оскільки крива СБ вимірює вигоду від витрат без урахування податків, що накладаються за таких витрат, точка максимуму, 1200 дол. на учня, також відображає ефективний рівень витрат.

Чи можна голосуванням за правилом більшості досягти ефективного результату в цьому разі? Припустимо, що громадськість голосує щодо доцільності витрат 1200 дол. проти 600 дол. на учня. Перший громадянин проголосує за 600 дол., але два інших голосуватимуть за 1200 дол., що за правилом більшості буде ухвалено. Таким чином, 1200 дол. відображає найпривабливішу альтернативу для середнього голосуючого – громадянина із середніми уподобаннями. При голосуванні за правилом більшості рівень витрат, бажаний для середнього голосуючого, завжди буде у вигіднішому становищі, ніж будь-який альтернативний.

Але чи буде вибір середнього голосуючого ефективним рівнем витрат? У даному разі так, оскільки 1200 дол. – це ефективний рівень. Але уподобання середнього голосуючого часто не збігаються з ефективним рівнем витрат. Припустимо, що вибір третього громадянина збігається із вибором другого. Тоді вибір середнього голосуючого все одно залишиться 1200 дол. на учня, але ефективний рівень витрат при цьому буде нижчим від 1200 дол. (оскільки ефективний рівень – це середнє арифметичне виборів усіх трьох громадян). У цьому разі правило більшості приведе до надмірних витрат на освіту. А якби ми повернули приклад таким чином, що вибори першого і другого громадян збіглися, правило більшості спричинило б надто високий рівень витрат на освіту.

Отже, голосування за правилом більшості дає змогу за вибором середнього голосуючого визначати результат референдуму, але цей результат не обов’язково ефективний.