Сторінка
2

Економічна сутність санації підприємств

3. З ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України «Про банки та банківську діяльність», банківська установа має право до клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосува­ти комплекс санаційних заходів, зокрема: передати оперативне управління підприємством адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; напра­вити на погашення кредиторської заборгованості виручку від реалі­зації продукції.

4. З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства. У разі невиконання зобов'язань, забезпечених іпоте­кою цілісного майнового комплексу підприємства, заставодержа-тель має право здійснити передбачені договором заходи для оздоро­влення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства, обмеження права цьо­го суб'єкта господарювання розпоряджатися випущеною продукці­єю та іншим майном. Якщо санаційні заходи не привели до віднов­лення платоспроможності підприємства, то заставодержатель має право звернутися до арбітражного суду із заявою про стягнення зас­тавленого майна.

5. З ініціативи Агентства з питань запобігання банкрутствам під­приємств, якщо йдеться про державні підприємства. Після внесення боржника до реєстру неплатоспроможних підприємств Агентство вповноважене здійснювати управління його майном та розробляти пропозиції щодо проведення фінансової санації.

6. З ініціативи Національного банку України — якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед за­стосуванням санкцій, передбачених Законом України «Про банки та Сіанківську діяльність».

Класична модель фінансової санації

Економічно розвинуті країни по-різному вирішують проблеми санації та банкрутства підприємств. Різниця визначається особливо­стями економічного і соціального розвитку, принципами побудови національних фінансових систем та їхніх складових — фінансів підприємств. Цілісний погляд на етапи розробки санаційної концеп­ції окремого підприємства репрезентує так звана класична модель санації, яка широко використовується як основа для розробки меха­нізму фінансового оздоровлення суб'єктів господарювання в краї­нах з розвинутою ринковою економікою.

Згідно з класичною моделлю, функціональну схему якої показа­но на рис. 1, процес фінансового оздоровлення підприємства по­чинається з виявлення та аналізу причин фінансової кризи. На осно­ві первинної інформації (первинні бухгалтерські документи, рі­шення зборів акціонерів, фінансові плани тощо) визначаються зов­нішні та внутрішні фактори кризи, а також реальний фінансовий стан фірми.

У рамках внутрішнього аналізу поглиблено досліджується фі­нансовий стан на основі розрахунку ряду коефіцієнтів. Основними з них с показники платоспроможності, ліквідності, фінансового ліве-риджу, прибутковості тощо. Коли отримано необхідні дані щодо фі­нансового стану підприємства та причин фінансової кризи, згідно з класичною моделлю санації роблять висновок про можливість або недоцільність санації даної господарської одиниці. Якщо виробни­чий потенціал підприємства зруйновано, капітал втрачено, структу­ра балансу незадовільна, то приймають рішення про консервацію та ліквідацію суб'єкта господарювання. Ліквідацію може бути здійс­нено на добровільній основі (злиття, продаж об'єкта цілком або час­тинами) та в примусовому порядку.

Добровільна ліквідація підприємства-боржника — це процедура ліквідації неспроможного підприємства, яка здійснюється поза су­довими органами, на підставі рішення власників або угоди, укладе­ної між власниками даного підприємства та кредиторами і під контролем останніх.

Примусова ліквідація підприємства — це процедура ліквідації не­спроможного підприємства, яка здійснюється з рішення арбітражно­го суду (як правило, в процесі провадження справи про банкрутство).

Рис. 1. Класична модель санації (за: Zdrowomyslow N Spies С., Gellink M. Sanierung in Kriesenzeiten // Der Betriebswirtschaft. — 1994. — № 2. — S. 25)

У разі, коли підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, ліквідність та прибутковість, має достатньо кваліфікований управлінський персонал, ринки збуту товарів, а ви­робництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни, приймається рішення про проведення санації.

Тут треба зазначити, що в економічній літературі часто згадуєть­ся концепція швидкого виявлення фінансової кризи та радикальних санаційних дій (Primal des Handelns). Прихильники цієї концепції (в основному економісти-практики) не враховують того факту, що во­на не залишає часу для ретельного дослідження причин кризи та розробки оптимальної санаційної стратегії. Навпаки, велика група теоретиків (Д. Фехнер, Г. Гесс, Н. Здравомислов та інші) цілком справедливо стверджує, що «цейтнот» у підготовці санаційних за­ходів — основний фактор майбутніх невдач, оскільки втрачається шанс для розробки імпровізованих та гнучких дій. Саме тому окре­мим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегі­чних цілей та тактики проведення санації.

Стратегія є узагальненою моделлю дій, необхідних для досяг­нення поставлених цілей через координацію та розподіл ресурсів компанії. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні до­вготривалих конкурентних вигод, які б забезпечили компанії високу рентабельність. Суть її — у виборі найліпших варіантів розвитку фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.

Практика показує, що успішна фінансово-господарська діяльність підприємства залежить приблизно на 70% від стратегічної спрямова­ності, на 20% — від ефективності оперативного управління і на 10% — від якості виконання поточних завдань. Виходячи з цього загальний ус­піх санації забезпечують: якість стратегічного аналізу; реальність стра­тегічного планування; рівень реалізації стратегічних завдань.

Відповідно до вибраної стратегії розробляють програму санації, тобто систему спрогнозованих, взаємозв 'язаних заходів, спрямова­них на вихід підприємства з кризи. Вона формується на основі ком­плексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу та стратегічних завдань санації.