Сторінка
7

Міжнародна підприємницька діяльність

o здійснює заходи, спрямовані на раціональне використання Державного валютного фонду України.

Національний банк України:

o забезпечує здійснення і належне використання золото – валютного резерву України та інших державних цінностей, що використовуються у міжнародній підприємницькій діяльності;

o представляє інтереси України у відносинах з банками інших держав, між банками та іншими фінансово – кредитними установами, а також укладає відповідні міжбанківські угоди;

o регулює курс національної валюти України стосовно грошових одиниць інших країн;

o здійснює облік і розрахунки по виданих та отриманих кредитах, операції з централізованими валютними ресурсами, що надаються йому Державним валютним фондом України.

Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України:

o забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики у процесі виходу суб’єктів господарювання на зовнішній ринок, координацію їхньої діяльності у сфері міжнародного бізнесу;

o контролює виконання всіма суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності законів та міжнародних договорів України;

o здійснює заходи нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів спільного підприємства.

Процеси інтернаціоналізації підприємств і країн відбуваються регулюючої участі певних міжнародних союзів, співтовариств, а також конкретних міжнародних організацій. Основні міжнародні організації фінансово – економічного спрямування, що здійснюють певну сукупність функцій щодо регулювання і розвитку спільної підприємницької діяльності, представлені у таблиці 9.2. У сукупності вони здатні допомагати сфері міжнародного бізнесу вирішувати його актуальні, насамперед фінансові та інші економічні проблеми.

Методи, форми та рівні

Регулювання міжнародної підприємницької діяльності має здійснюватися за допомогою певної сукупності методів, форм і конкретних інструментів на різних рівнях просторового поля (мал. 7).

Правові методи мають відповідне інституційне забезпечення і охоплюють цивільне та процесуальне право, державний арбітраж тощо. Розширенням і продовженням правових треба вважати адміністративні методи, котрі юридично визначають господарську суб’єктивність МСП, регламентують форму власності майна та результатів діяльності, а також процедурний механізм розв’язування конфліктних соціально – економічних ситуацій в судовому порядку. Економічні методи реалізуються у системі підприємницької діяльності наданням кредитів і дотацій, здійсненням податкової політики та інших фінансово – економічних операцій регулюючого спрямування. Соціально – психологічні методи мають бути орієнтовані на формування певної ідеології, типу менталітету громадян України і суспільства в цілому за допомогою існуючих державних інституцій. При цьому варто зазначити, що методи регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності надають очевидний пріоритет правовим методам як основі формування і функціонування інших механізмів управління такою системою господарювання.

На національному рівні система регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності має включати такі елементи:

1) форми іноземних інвестицій;

2) вимоги до результатів діяльності іноземного партнера;

3) трансферт (репатріація) прибуток іноземного інвестора;

4) інвестиційні пільги та обмеження;

5) гарантії дотримання прав іноземного партнера.

Іноземними інвесторами називаються конкретні цінності, що вкладаються безпосередньо іноземними партнерами в об’єкти підприємницької діяльності з метою отримання прибутку (доходу) або досягнення інших цілей, тобто довгострокові вкладення капіталу в різні галузі економіки і сфери діяльності. Проте існують певні варіації стосовно окремих їхніх видів: різноманітні майнові та інтелектуальні цінності, цінні папери, торгові марки тощо.

Вимоги до результатів діяльності іноземного партнера зумовлюються передовсім цілями країни, що приймає, і визначається диференційовано за певними ознаками. До останніх можна віднести: частку вітчизняного партнера, спрямованість ринку, масштаби діяльності, рівень імпортної технології, необхідність підготовки кадрів відповідного фаху і професійної спрямованості.

Трансферт (репатріація) прибутку іноземного інвестора, як правило, має включати такі регулюючі заходи: обов’язкове створення резервного фонду зі зберіганням його у банку країни, що приймає; фіксація розміру трансферного капіталу і прибутку відповідно до правил валютного регулювання та угод про валютне співробітництво. Допускається також режим вільного переміщення капіталу.

Практика інвестиційних пільг та обмежень може передбачати:

· факторні пільги (субсидії підприємствам, гарантовані та пільгові позики, звільнення від податків та їх часткове повернення, застосування прискореної амортизації);

· спеціальні заходи щодо обмеження діяльності іноземних партнерів і контролю за нею.

Система гарантій дотримання прав іноземних партнерів звичайно охоплює такі гарантійні заходи: залучення у вітчизняне правове поле; дотримання існуючих пільг протягом (як мінімум) інвестиційного циклу; відмова держави від важелів конфіскаційного характеру.

На міжнародному рівні звичайно регулюються:

1) ідентифікація інвестицій та інвесторів;

2) умови імпорту і заохочення іноземного капіталу;

3) вимоги до здійснення спільної підприємницької діяльності;

4) переведення платежів (коштів);

5) розв’язання суперечок господарського характеру;

6) норми поведінки іноземних партнерів.

При ідентифікації інвестицій та інвесторів важливо визначити не лише усталені форми інвестицій, а й ті, що можуть з’явитися після укладення угоди або підписання договору (контракту). Необхідно також зафіксувати ті юридичні особи, котрі вважаються національними суб’єктами кожної країни – учасниці відповідної угоди.

Умови імпорту іноземного капіталу мають визначити порядок регулювання розміщення інвестицій (загальними нормами права чи спеціальними режимними документами). Однією з таких важливих умов може бути політика „відкритих дверей” держав – партнерів у спільній підприємницькій діяльності. Що ж до заохочення інвестицій, то більшість міждержавних дво- та багатосторонніх угод передбачає відповідні зобов’язання насамперед країни, що приймає стосовно стимулювання іноземних інвестицій. В окремих міждержавних угодах країна базування може взяти на себе зобов’язання проводити політику заохочення експорту підприємницького капіталу.

Вимоги до здійснення спільної підприємницької діяльності можуть стосуватися найму на роботу місцевого персоналу, використання певних джерел кредитування та надання необхідної інформації. Вони звичайно регулюються чинним законодавством країни, що приймає.