Сторінка
2
Нині проблемами санації та банкрутства підприємств займається Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій. Основними завданнями Агентства є:
— реалізація заходів для запобігання банкрутству підприємств;
— проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств з метою визначення глибини фінансової кризи, в якій вони опинилися;
— ведення реєстру неплатоспроможних підприємств;
—здійснення функцій щодо управління майном суб'єктів господарювання, занесених до реєстру;
— проведення експертизи проектів програм оздоровлення фінансового стану та запобігання банкрутству підприємств, занесених до реєстру;
— здійснення заходів для реорганізації та санації неплатоспроможних підприємств;
— методологічне забезпечення вирішення питань, пов'язаних із неплатоспроможністю підприємств;
— здійснення контролю за цільовим використанням коштів, виділених на реорганізацію та санацію неплатоспроможних підприємств;
— забезпечення реалізації антимонопольної політики в процесі реорганізації підприємств;
— організація роботи, пов'язаної із залученням вітчизняних і зарубіжних інвесторів для фінансування заходів, спрямованих на реорганізацію та санацію неплатоспроможних підприємств;
— організація конкурсів, тендерів, пов'язаних з відбором інвесторів;
— організація роботи зі створення та функціонування Фонду стабілізації для здійснення реорганізації та санації неплатоспроможних підприємств.
Кабінет Міністрів України прийняв також Положення про реєстр неплатоспроможних підприємств. Реєстр — це документ, до якого вносять відомості про неплатоспроможні підприємства та інформацію про їхній фінансово-економічний стан на час внесення до реєстру. Після того як підприємство вносять до такого реєстру, Агентство вповноважене здійснювати управління його майном, укладати й розривати контракти з керівництвом, готувати пропозиції щодо реструктуризації боргів та їх погашення, здійснювати контроль за виконанням санаційних заходів, приймати рішення щодо ліквідації підприємства.
Після здійснення Агентством заходів для реструктуризації та фінансового оздоровлення підприємства його виключають з реєстру та передають у сферу управління відповідного міністерства, а підприємства інших форм власності, створені в процесі реструктуризації, — відповідним власникам майна.
Стосовно банківської сфери слід зауважити, що комерційному банкові, переведеному на режим фінансового оздоровлення, може бути надано державну фінансову підтримку у вигляді стабілізаційної позики. Таку позику надають тільки під заставу високоліквідних активів банку або під гарантію чи поручительство інших, фінансове стабільних, банків. Кошти позики можуть використовуватися лише для фінансування санаційних заходів. Зауважимо, що режим фінансового оздоровлення є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність».
Одним із методів державної фінансової допомоги підприємствам є санаційна підтримка у вигляді повного або часткового викупу державою акцій підприємств, що перебувають у фінансовій скруті. Виступаючи в ролі санатора, держава керується передовсім народногосподарською доцільністю. У такий спосіб вона протидіє спаду виробництва та зростанню безробіття. Державу, навіть за її участі в капіталі, не можна розглядати як звичайного акціонера, оскільки монопольний прибуток і прибуток взагалі не є першочерговим завданням її діяльності як санатора. Головною метою державних інвестицій є сприяння відновленню ліквідності та забезпечення діяльності підприємств. Значну частину державного сектора в Німеччині, США, Швеції та інших країнах сформовано саме з колишніх приватних підприємств, що опинились на межі банкрутства.
В Україні встановлено порядок, згідно з яким кошти на фінансування підприємств недержавної форми власності можуть виділятись із відповідних бюджетів лише на умовах кредиту з виплатою відсотків на рівні облікової ставки НБУ із застосуванням коефіцієнта 1,2 або за умови передачі у державну власність еквівалентної одержаним коштам частки (паю, акцій) у статутному фонді отримувача коштів. Такий підхід, по суті, відображає прирівнювання бюджетних асигнувань до інвестування капіталу на принципах часткової участі.
Як відомо, одним із головних чинників обмеженого доступу фі-нансово неспроможних підприємств до кредитних ресурсів є цілковитий брак чи недостатній розмір кредитного забезпечення. Вихід на фінансовий ринок у такому разі можливий за одержання санаційної підтримки у формі державних гарантій або поручительств (зобов'язання держави здійснити погашення боргів підприємства за його неспроможності самостійно виконати умови кредитного договору).
Протягом 1992-1996 pp., наприклад, українські підприємства залучили під гарантії уряду 194 млн дол. іноземних кредитів. Щодо ряду таких позик настали гарантійні випадки, унаслідок чого виплати довелося здійснювати державі. У 1997 p. виплати за цими кредитами становили близько 16,8 млн дол. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів з боржників, що порушують зобов'язання за іноземними кредитами, гарантовані українським урядом, стягується відповідна компенсація і штраф.
Державні гарантії надаються підприємствам і для одержання кредитів від вітчизняних комерційних банків, зокрема під програми санації та реструктуризації виробництва. Однак слід враховувати, що кредити, гарантовані Урядом України, належать до другої групи активів комерційних банків за ступенем ризику (коефіцієнт ризику 10).
Таке становище зумовлене труднощами, які виникають у комерційних банків, котрі намагаються повернути прострочені кредити, надані під гарантію Уряду. На початку 1997 p. загальна сума таких кредитів становила близько 1,5 млрд грн. Як правило, банки видавали такі кредити, використовуючи кошти, рефінансовані НБУ. Ставки за цими пільговими кредитами були в 3^t рази нижчі від чинних на українському кредитному ринку. З 1995 p. ставки коригувалися відповідно до облікової ставки НБУ плюс 0,5%. Не зважаючи на те, що за багатьма позиками настали гарантійні випадки, Міністерство фінансів не планує виконувати свої гарантії перед комерційними банками. У зв'язку з цим виникає питання про доцільність участі Уряду України в наданні гарантій щодо оплати кредитів.