Сторінка
1
З метою попередження ряду інфекційних захворювань у організаціях охорони здоров'я широко застосовують різні вакцини і анатоксини. Їх розрізняють за технологією виготовлення.
Живі вакцини - виготовляють на основі антигенів збудників інфекційних захворювань, аттенуйованих у штучних чи природних умовах. Ці вакцини не викликають клінічної картини захворювання, але здатні формувати стійкий імунітет.
Живі вакцини застосовують для профілактики бруцельозу, грипу, кору, лихоманки Ку, жовтої лихоманки, епідемічного паротиту, поліомієліту, сибірської виразки, туберкульозу, висипного тифу, туляремії, чуми, віспи, краснухи.
Інактивовані вакцини - корпускулярні (цільновіріонні) вакцини, являють собою бактерії чи віруси, інактивовані чи хімічними, чи фізичними, чи факторами обома факторами разом.
Для їх виготовлення можуть бути використані вірулентні штами мікроорганізмів чи аттенуйовані штами.
Застосовують для профілактики сказу, черевного тифу, грипу, кліщового енцефаліту, холери, лептоспірозу, гепатиту А, сипного тифу, герпесу, менінгококкової інфекції, поліомієліту, коклюшу.
Хімічні вакцини - являють собою компоненти, витягнуті з мікробної клітки, що визначають імуногенний потенціал останньої. У технології готування цих вакцин використовують різні фізико-хімічні методи.
Застосовують для профілактики менінгококкової групи А і С, пневмококової і гемофільної інфекцій, холери, черевного тифу.
До категорії хімічних вакцин можуть бути віднесені і субодиничні вірусні вакцини, зокрема грипозна субодинична вакцина.
Рекомбінантні вакцини - одержують при клонуванні генів, необхідних антигенів, що забезпечують синтез, введенні цих генів у вектор, уведенні векторів у клітки-продуценти (віруси, бактерії, гриби і ін.).
Ці вакцини безпечні і досить ефективні, широко застосовується рекомбінантна вакцина проти гепатиту В. Анатоксини - являють собою бактеріальні екзотоксини, знешкоджені тривалим впливом формаліну при підвищеної температурі. Анатоксини володіють відносно низкою реактогенністю.
Застосовують для профілактики дифтерії, правця, гангрени, ботулізму, холери, стафілококових і сінегнійних інфекцій.
Основним діючим початком кожної вакцини є іммуноген, тобто корпускулярна чи розчинена субстанція, що несе на собі хімічні структури, аналогічні компонентам збудника захворювання, відповідальним за вироблення імунітету.
Як відомо, основу кожної вакцини складають протективні антигени, що представляють собою лише невелику частину бактеріальної клітки чи вірусу і забезпечуючий розвиток специфічної імунної відповіді.
Протективні антигени можуть бути білками, гликопротеідами, ліпополісахаридобілковими комплексами. Вони можуть бути зв'язані з мікробними клітками (коклюшна паличка, стрептококи й ін.), декретуватися ними (бактеріальні токсини), а у вірусів розташовуються переважно в поверхневих шарах суперкапсиду віріону.
До складу вакцини, крім основного діючого початку, можуть входити й інші компоненти - сорбент, консервант, наповнювач, стабілізатор і неспецифічні домішки. До останнього можуть бути віднесені білки субстрату культивування вірусних вакцин, слідові (следовим називається кількість речовини, невизначувана сучасними методиками), кількість антибіотика і білка сироватки тварин, використовуваних у ряді випадків при культивуванні клітинних культур.
Консерванти входять до складу вакцин, вироблених в усьому світі. Їх призначення складається в забезпеченні стерильності препаратів у тих випадках, коли виникають умови для бактеріальної контамінації (поява мікротріщин при транспортуванні, збереження розкритої первинний багатодозового упакування). Вказівка про необхідність наявності консервантів міститься в рекомендаціях МОЗ. Що стосується речовин, використовуваних як стабілізатори і наполнителей, те у виробництві вакцин використовуються ті з них, що допущені для введення в організм людини.
У залежності від природи іммуногена принципи виготовлення вакцини відрізняються:
1. цільномікробні чи цільновірійонні бакцини виробляють з мікроорганізмів, відповідно бактерій чи вірусів, що зберігають у процесі виготовлення свою цілісність;
2. хімічні вакцини з продуктів життєдіяльності мікроорганізму (класичний приклад - анатоксини) чи його інтегральних компонентів, т.зв. субмікробні чи субвірійонні вакцини;
3. генно-інженерні вакцини, які містять продукти експресії окремих генів мікроорганізму, напрацьовані в спеціальних клітинних системах;
4. химерні, чи векторні вакцини, у яких ген, що контролює синтез протективного білка, вбудований у нешкідливий мікроорганізм у розрахунку на те, що синтез цього білка буде відбуватися в організмі щепленого і, нарешті,
5. синтетичні вакцини, де в якості іммуногена використовується хімічний аналог протективного білка, отриманого методом прямого хімічного синтезу.
У свою чергу серед цільномікробні (цельновірійонні) вакцини можуть виготовляти з убитих чи живих мікроскладових. У перших можливість прояву патогенних властивостей мікроорганізму надійно усувається за рахунок хімічної, термальної чи іншої обробки мікробної (вірусної) суспензії, іншими словами, умертвіння збудника хвороби при збереженні його іммунізуючої активності; у других - за рахунок глибоких і стабільних змін у геномі мікроорганізму, що виключають імовірність повернення до вірулентного фенотипу, тобто реверсії.
Ефективність живих вакцин визначається в кінцевому рахунку здатністю аттенуірованого мікроорганізму розмножуватися в організмі щепленого, відтворюючи іммунологічно активні компоненти безпосередньо в його тканинах.
При використанні убитих вакцин іммунизуючий ефект залежить від кількості іммуногену, який вводиться в складі препарату, тому з метою створення більш повноцінних імуногенних стимулів приходиться прибігати до концентрації й очищення мікробних кліток чи вірусних часток.
Іммунізуючу здатність иіактивованих і всіх інших нереплікованих вакцин вдається підвищити шляхом сорбції іммуногену на крупномолекулярних хімічно інертних полімерах, додавання адъювантів, тобто речовин, що стимулюють імунні реакції організму, а також висновку іммуногену в дрібні капсули, які повільно розсмоктуються, сприяючи депонуванню вакцини в місці введення і пролонгуванню, тим самим, дії імуногенних стимулів.
Як відомо, основу кожної вакцини складають протективні антигени, що представляють собою лише невелику частину бактеріальної чи клітки вірусу й обеспечивающие розвиток специфічної імунної відповіді. Протективні антигени можуть бути білками, глікопротеідами, ліпополісахаридобілковими комплексами. Вони можуть бути зв'язані з мікробними клітками (коклюшна паличка, стрептококи й ін.), секретуватися ними (бактеріальні токсини), а у вірусів розташовуються переважно в поверхневих шарах суперкапсиду ві0ріона.
Завантажити реферат