Сторінка
1

Вегетативна нервова система

План:

1. Загальне поняття про вегетативну (автономну) нервову систему.

2. Особливості будови вегетативної нервової системи.

3. Загальний поділ вегетативної нервової системи.

а) Симпатична частина. Здійснення інервації. Адаптаційно-трофічна функція.

б) Парасимпатична частина. Будова. Функція.

4. Вегетативні нервові центри та сплетення.

Нервову систему організму людей і тварин розділяють на соматичну (анімальну) і вегетативну (автономну).

Автономна нервова система (вегетативна) – це частина нервової системи, що інервує внутрішні органи, а саме: органи серцево-судинної системи, травного, дихального та сечостатевого апаратів, непосмуговані м’язи та всі залози внутрішньої секреції, де б вони не знаходились. Таким чином вегетативна нервова система інервує ті органи та тканини, функції яких майже не залежать від нашої свідомості.

В ембріогенезі вегетативна нервова система, як і інші відділи нервової системи вищих тварин та людей, розвивається з ектодерми. Із загального зачатка нервової системи виникають симпатобласти, з яких утворюються вузли та сплетення вегетативної нервової системи.

Вегетативна нервова система має центральні та периферичні відділи. Центральні відділи локалізуються в середньому та довгастому мозку, в бічних рогах шийного, грудного, поперекового та крижового відділів спинного мозку. В будові вегетативної і соматичної нервової системи є певні особливості. Потрібно відмити, що вегетативні нервові волока дещо тонші, ніж соматичні.

Нервові волокна вегетативної нервової системи, що йдуть до органів переривають в одному з вузлів. У гангліях закінчується 1-й нейрон і через синапс перекладається на 2-й, що йде до органу. Нервові волокна, що йдуть від центральної нервової системи до вузлів називаються перед вузловими, а ті що від вузлів до органів, - після вузловими.

Післявузлові волокна широко розміщуються і входять до складу нервів. По вегетативних нервових волокнах нервові імпульси передаються з невеликою швидкістю. Для вегетативної нервової системи характерна наявність багато численних нервових сплетінь, в склад яких входять нервові волокна і вузли (нейрони).

Вегетативні нервові сплетення розташовуються навколо артерій, органів та в їх стінках.

За будовою та функцією автономну нервову систему поділяють на симпатичну та парасимпатичну частини.

Симпатична нервова система.

Центри симпатичної частини розміщуються в грудному та поперековому відділах спинного мозку. Її периферичний відділ складається з двох симетричних симпатичних стовбурців, що лежать поряд з хребетним стовпом на всьому протязі. Кожен із стовбурів складається з вузлів, які, залежно від відношення їх до відділів хребетного стовпа, поділяються на шині, грудні, поперекові та крижові. Шийний відділ має 3 звузли; грудний – 10-12 і поперековий та крижовий – по 3-4 вузли.

Від симпатичних вузлів відходять нерви, що утворюють різні нервові сплетення.

Симпатичні нервові волокна інервують не посмуговані м’язи, судини кінцівок, входять в склад змішаних спинно-мозкових нервів. Збудження симпатичної нервової системи забезпечує підтримання постійності внутрішнього середовища організму (гомеостаза). Наприклад, при зниженні рівня цукру в крові збудження симпатичної нервової системи призводить до збільшення активності мозкової речовини наднирників і виділення адреналіну.

З током крові гормон надходить в печінку і таким чином глікоген переходить в глюкозу, яка поступає в кров і рівень цукру встановлюється.

Симпатична нервова система не тільки регулює роботу внутрішніх органів, але має дію на обмінні процеси, що протікають в експертних м’язах і в нервовій системі, що вперше встановив П.Аю.Орбелі (адаптаційно-трофічна функція симпатичної нервової системи).

Під адаптаційно-трофічною функцією розуміють її дію на інтенсивність обмінних процесів і пристосування їх рівня до умов існування організму.

В наш час встановлено, що при збудженні і пригніченні всіх відділів нервової системи відбувається утворення фізіологічно активних речовин – медіаторів.

В залежності від того, який медіатор утворюється в закінченнях нервових волокон, прийнято ділити їх на холінергічні і адренергічні. Вони збуджуються ацетилхоліном і норадреналіном та в залежності взаємодії рецепторів, розрізняють холінорецептори та адренорецептори. Медіатори мають здатність передавати збудження і після передачі вони руйнуються специфічними ферментами.

Парасимпатична нервова система.

Центри парасимпатичної частини лежать у середньому і довгастому мозку, а також у крижовій частині спинного мозку. Її периферична частина складається з волокон, що йдуть у складі різних нервів до органів та сплетень.

Від середнього мозку відходять парасимпатичні волокна, які входять в склад, око рухового нерва. Ці волокна іннервують круговий м’яз райдужки ока, при їх збудженні відбувається зменшення просвіту кришталика.

Із продовгуватого мозку виходять парасимпатичні волокна, що йдуть в складі лицьового, язикоглоткового і блукаючого нервів. Ці волокна інервують: слинні залози, серце, стравохід, бронхи, альвеоли легень, шлунок, тонкий кишечник і верхній відділ товстого кишечника, підшлункову залозу, наднирники, нирки, печінку, селезінку.

Від куприкового відділу спинного мозку відходять волокна тазових внутрішніх нервів, які інервують органи малого тазу: сигмовидну і пряму кишку, сечовий міхур, статеві органи, за виключенням матки.

Вегетативні центри та сплетення.

Вегетативні нервові центри та сплетення розташовуються по ходу артерій, навколо внутрішніх органів і в їх стінках. Вони звичайно носять назву того органа чи судини, навколо якої знаходять (загальне сонне сплетіння, легеневе сплетення). Самі судини одержують інервацію із супроводжуючих нервових сплетень.

Більшість вегетативних сплетень включає, як симпатичні так і парасимпатичні нервові волокна. Багато сплетінь містять нервові вузли ріної величини до великих скупчень.

Найбільше сплетення – це черевне сплетіння.

Вегетативні центри.

Між парасимпатичним і симпатичним центром спинного мозку і стовбуром головного мозку є вищі підкоркові вегетативні центри, що розташовані в гіпоталамусі і представлені його ядрами. Для них характерною властивістю є їхня дія на системи органів, а не на який-небудь окремий орган тіла.