Сторінка
4
Важливим є контроль водного балансу (вода виділяється з організму не тільки нирками, але й легенями, шлунково-кишковим трактом, шкірою). При підвищенні температури тіла на 1°С втрата води зростає на 300—500 мл за добу. Добову потребу організму хворого у воді визначають шляхом старанного обліку втрат. Водний баланс можна контролювати за допомогою регулярного зважування хворого, визначення гематокриту, гемоглобіну, центрального венозного тиску, об'єму циркулюючої крові. Враховуючи ступінь гідратації організму, електролітний баланс, кислотно-лужну рівновагу, при гострій нирковій недостатності доцільне парантеральне введення глюкози з інсуліном, натрію хлориду, натрію гідрокарбонату, глюконату кальцію, натрію лактату.
Для зниження білкового катаболізму вводять жирові емульсії, амінокислотні препарати, анаболічні стероїди. Застосовують антибактеріальну і симптоматичну терапію.
Для лікування гострої ниркової недостатності застосовують гемодіалізатори «штучна нирка». Апарат «штучна нирка» підключають до судинної системи організму хворого шляхом катетеризації великої підшкірної вени стегна або стегнової вени. Кров хворого гепаринізують (відсмоктують) перфузійним насосом і після пропускання через діалізатор повертають в організм. Гемодіаліз застосовують при концентрації сечовини у плазмі крові вище 48 ммоль/л, креатинту — 1,3 ммоль/л, залишкового азоту —ф 107 ммоль/л. Тривалість одного сеансу гемодіалізу , 6 год; деяким хворим необхідні декілька сеансів з інтервалами один-два дні.
З інших, більш простих методів очищення крові використовують перитонеальний діаліз, гемосорбцію і лімфосорбцію. Апаратні методи-очищення організму від азотистих шляхів є обов'язковими перед виконанням операції з пересадження нирок.
Прогноз несприятливий.
Профілактика полягає у своєчасному усуненні етіологічних чинників.
ХРОНІЧНА НИРКОВА НЕДОСТАТНІСТЬ.
Хронічна ниркова недостатність — хворобливий стан, який розвивається внаслідок загибелі частини нефронів нирок і характеризується поступовим і тривалим прогресуванням порушення видільної функції нирок, що призводить до уремічної інтоксикації.
Етіологія і патанатомія. Хронічна ниркова недостатність розвивається під час тривалих хронічних захворювань нирок, особливо хронічного гломерулонефриту і хронічного пієлонефриту. У паренхімі нирок виникають незворотні структурні зміни: зменшення кількості функціонуючих клубочків, атрофія і зморщення нирок. Швидкість прогресування ниркової недостатності залежить від основного захворювання і компенсаторної здатності нирок.
Клінічна картина хронічної ниркової недостатності визначається ступенем порушення функції нирок, змінами у серцево-судинній, нервовій і кровотворній системах організму, порушеннями діяльності шлунково-кишкового тракту.
Хворі апатичні, малорухливі, скаржаться на сухість шкіри, свербіж, виражену м'язову слабість, інколи виникають суд оми.
Ураження кістково-суглобової системи характеризуються розвитком остеопорозу, болем у кістках, накопиченням рідини у суглобах, виникненням «вторинної подагри.
У легенях при наростанні явищ хронічної ниркової нсдостатності вислуховуються вологі хрипи, може розвиватись уремічний набряк легень, фіброзний плеврит, вторинні пневмонії. Під час розвитку ацидозу виникає «велике» шумне дихання.
Постійно наростаюча артеріальна гіпертензія, яку часто називають злоякісною гіпертонією супроводжується гіпертрофією лівого шлуночка, розвитком серцевої недостатності, серцевої астми, ацитміями, ураженням судин сітківки (ангіосклсроз, ретинопатія). Ккласичний вияв хронічної уремії — розвиток перикардиту, який нерідко виявляється тільки шумом тертя перикарда.
Хворі поступово втрачають апетит, особливо до м'ясної їжі. Спостерігаються диспептичні явища — нудота, блювання, спрага.
У крові підвищується вміст креатиніну (у термінальній фазі більше 1,055 мкмоіІь7ХГГсечовини, знижується концентрація кальцію, натрію, зростає кількість калію і магнію; виникає зсув кислотно-лужної рівноваги у бік декомпенсованого метаболічного ацидозу. Стійко знижується клубочкова фільтрація: від 40 мл/хв при вираженій нирковій недостатності до 10 — 5 мл/хв у термінальній фазі хвороби. Виникає поліурія, яка згодом змінюється олігурією або анурією.
Дієта і медикаментозна терапія визначаються стадією захворювання, вираженістю ниркової недостатності і симпто-мокомплексом захворювання.
Харчування хворих у стадії компенсації повинно бути повноцінним і забезпечувати фізіологічну потребу у білках, жирах і вуглеводах.
Слід призначати дієту, яка містить 0,6 г білків на 1 кг маси тіла хворого, і чергувати звичайні та розвантажувальні дні. При підвищенні рівня креатиніну у крові рекомендують малобілкову дієту (20— 25 г/добу — 0,3 г на 1 кг маси тіла).
Широко використовують олії, продукти, багаті на клітковину (морква, яблука, буряк), безбілковий хліб, мед, несолоне масло,
Іноді внутрішньовенне вводять жирові емульсії (ліпофунгін, ліпомаїз тощо). Необхідно контролювати водний і електролітний бадане, регулярно визначати рН крові.
При застосуванні медикаментозних засобів необхідно враховувати, що виведення їх з організму у випадках прогресування недостатності нирок може змінюватись, внаслідок чого зростає не тільки ефективність препаратів, але і їх токсичність. Обережно призначають антибіотики, сульфаніламіди, серцеві глікозиди, кортикостероїди, нестєроїдні, протизапальні засоби. Внутрішньовенне крапельно вводять дезинтоксикаційні розчини: гемодез, реополіглюкін, реомакродез тощо.
Операції з пересадження нирок виконують при хронічній нирковій недостатності на фоні різноманітним захворювань нирок.
Для трансплантації використовують нирки живого донора або померлого. Важливою умовою є оптимальна імунологічна сумісність донора і реципієнта за системою АБО, резус-чинником, системою HLA—DR та іншими імунологічними тестами. Донорські нирки від померлих беруть за умови біологічної смерті (внаслідок травм). У післяопераційному періоді найважливішим є забезпечення відновлення функції пересадженої нирки, ефективна імуно-супресивна терапія, запобігання відторгненню трансплантата. Прогноз хронічної ниркової недостатності несприятливий.
Завантажити реферат