Сторінка
11

Зайнятість: суть, форми, проблеми

Офіційний процент безробіття в Україні (6-7 %), де на протязі 70 років панувала ідеологія повної зайнятості, сприймається болісно. Становище погіршується у зв`язку з практичною невідпрацьованістю механізмів допомоги безробітним та убогістю коштів, які держава може надати на ці цілі.

Політика зайнятості повинна бути підпорядкована головній стратегічній задачі – надання кожному працездатному члену суспільства не роботи взагалі, а можливості в найбільший мірі розвинути і реалізувати свій потенціал, отримуючи при цьому гідну винагороду за свою працю. Політика допомоги безробітним є органічною частиною цієї стратегії і це визначає її основні напрями. Особлива увага повинна приділятися, по-перше, довгостроково безробітним, оскільки мова їде про можливу втрату накопиченого людського капіталу, по-друге, молоді, тому що у неї потенціал набуття і ефективного використання людського може бути не реалізований, по-третє, кваліфікованим спеціалістам як найбільш дорогоцінної категорії працівників.

Що стосується України, то для неї реальну небезпеку являє деградація структури робочих місць і людського потенціалу в результаті скорочення зайнятості у галузях, що потребують праці високої якості, і збільшення зайнятості в торгівлі та посередницької діяльності переважно у неформальному секторі. Крім того, характерним є збільшення довгострокового безробіття.

На цих проблемах і повинна, на мій погляд, зосередиться державна політика зайнятості, яка по суті на сьогодні являє собою пасивні заходи по виплаті мізерної допомоги по безробіттю.

Так, активні міри, спрямовані на регулювання попиту на працю, вимагають величезних фінансових витрат, тому їх застосування на Україні можливе лише в районах осередкового безробіття.

Привабливим, але дорогим засобом є прямі державні вкладення у створення нових робочих місць. Безумовна її перевага – адресний характер. При наявності хоча б мінімальних коштів такі програми найбільш раціонально використовувати на фінансування інфраструктурних проектів (дорог, мостів), у тому числі у сільській місцевості. Це не тільки дозволяє надати роботу населенню, але й дає імпульс розвитку господарчої діяльності регіона, що в свою чергу може дати додаткові можливості зайнятості.

Інфляція – одне з найдошкульних явищ модерної ринкової економіки. Якщо не протидіяти їй, темпи цього явища дедалі швидшають. Але боротьба з інфляцією дуже важка. Навіть коли вдається її помітно знизити, то натомість випливають такі негативні для суспільства результати, як зростання безробіття. Особи, відповідальні за економічну політику, весь час мусять робити вибір між цими двома суспільними межами.

Згідно з оцінками фахівців, у вітчизняній економіці закладено сильний інфляційний потенціал. Повільний вплив економіки України із трансформаційного спаду, її неефективна галузева структура. Рівень монополізації, величезний державний борг і дефіцит бюджету загрожують відносній стабільності у сфері цін. Для ліквідації інфляційного потенціалу уряд має прискорити проведення реформ, акцентуючи увагу на структурній перебудові національної економіки та всебічному стимулюванні ринкових відносин та швидкого економічного зростання.

Країни, що рішуче пішли шляхом ринкових перетворень, частково вже мають певні позитивні результати, які відображаються, передусім, у стримуванні інфляційних процесів, зростанні обсягів виробництва, підвищення рівня життя населення. Безперечно, що й Україна, маючи значний економічний потенціал, не менше стабілізує фінансову ситуацію в країні, але й забезпечить умови “керованості” інфляційним фактором, що надасть їй змогу зайняти належне місце серед інших економічно та соціально розвинутих країн Європи.

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України, К.: 1996.

2. Кодекс законів про працю України.

3. Закон України від 01.03.91 р. № 803-XII „Про зайнятість населення”.

4. Закон України від 18.12.91р. № 1993-XII „Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про зайнятість населення" та до Житлового кодексу Української РСР”.

5. Закон України від 14.10.94 р. № 206/94-ВР „Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про зайнятість населення".

6. Постанова Верховної Ради від 01.03.91р. № 804-XII „Про порядок введення в дію Закону Української РСР " Про зайнятість населення ".

7. Постанова КМ від 24.06.91 р. № 47 „Про затвердження положень щодо застосування Закону УРСР "Про зайнятість населення".

8. Постанова КМ від 29.04.93 р. № 315 „Про внесення змін і доповнень до деяких рішень Уряду України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про зайнятість населення" .

9. Постанова Верховної Ради від 12.12.96 р. № 603/96-ВР „Про проект Закону України про внесення змін до статті 22 Закону України "Про зайнятість населення".

10. Постанова КМ, від 29.04.93, № 315, Про внесення змін і доповнень до деяких рішень Уряду України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про зайнятість населення" .

11. Постанова Верховної Ради, від 12.12.96, № 603/96-ВР, Про проект Закону України про внесення змін до статті 22 Закону України "Про зайнятість населення".

12. Лист від 10.07.92, № 01-8/811 „Про деякі питання практики застосування статей 5 і 20 Закону України "Про зайнятість населення" .

13. Адамчук В.В., Ромашов О.В., Сорокіна М.Е. Економіка і соціологія праці : Підручник для вузів. – Москва : ЮНИТИ, 1999. – С.49-51.

14. Будаговська С., Кілієвич О. та ін. Мікроекономіка і макроекономіка. К.: Основи, 1998 . – С. 318-320.