Сторінка
5

Проблеми економіки країн, що розвиваються

Гіпотеза відсталості. Другий підхід наголошує на міжнародному аспекті розвитку. Як уже зазначилось, бідніші країни мають важливі переваги порівняно з піонерами на шляху індустріалізації. Країни, що розвиваються, нині мають змогу черпати капітал, досвід та технологію передових країн. Ця гіпотеза, розвинута Олександром Гершенкроном з Гарварду, твердить, що сама відносна відсталість може допомогти розвитку. Відсталі країни можуть купити сучасне текстильне устаткування, ефективні насоси, чудове насіння, хімічні добрива та медичні препарати. Внаслідок цього вони можуть опиратися на технологію розвинених країн. Країни, що розвиваються, нині можуть зростати швидше, ніж Британія чи країни Західної Європи у 1780 – 1850 роках.

Збалансоване зростання. Гіпотези зльоту та відсталості привернули увагу дослідників та експертів. Проте необхідно повернути назад і оцінити історію, щоб побачити, чи відповідають ці гіпотези фактам. Ряд спеціалістів вважає, що зростання є збалансованим процесом, коли країни поступово рухаються вперед. За цим підходом, економічний розвиток скоріше скидається на черепаху, що повільно рухається, ніж на зайця, що біжить ривками, і відпочиває, коли втомиться. Ці три підходи зображено на графіку 20-3. Ту ми бачимо, як зліт, гіпотеза відсталості та збалансоване зростання можуть проявитися в трьох країнах: розвиненій – А; країни з середнім доходом – В; країни з низьким доходом – С.

Який з цих трьох поглядів може найточніше пояснити історію? Нобелівський лауреат Сімон Кузнець дослідив історію тринадцяти розвинених країн, заглиблюючись аж до 1800р. Він зробив висновок, що модель збалансованого зростання найбільше відповідає їх історії. Він не виявив значних падінь чи піднесень у економічному зростанні.

Зауважте одну важливу відмінність між цими трьома теоріями. Теорія зльоту твердить, що є зростаюча розбіжність між країнами (окремі летітимуть швидко, тоді як інші не зможуть відірватися від землі.) Гіпотеза відсталості прогнозує конвергенцію, а підхід Кузнеця передбачає приблизно постійну різницю. Статистичні дані, що наведені у таблиці 20-3, показують, що сталося певне зближення рівнів розвитку передових країн і країн, що розвиваються, в останній чверті століття (хоча розвиток окремих країн значною мірою відхилявся від середнього) – наведені темпи зростання найбільше відповідають концепції збалансованого зростання.

Висновок.

Економіка не є точною наукою. Все ж вона є більш ніж мистецтво.

Економіка – живий і еволюціонуючий предмет. У кожну епоху вона повинна розгадувати нові загадки і постійно стикатися з необхідністю вибору в суспільній політиці.

Макроекономіка досліджує поведінку економіки в цілому. Вона цікавиться діловими циклами, безробіттям та інфляцією, а також динамікою обсягу національного виробництва і життєвого рівня у довгостроковому періоді.

Життєвий рівень країни значною мірою залежить від її макроекономічної політики. До початку нашого століття держави мали недостатньо знань, як боротися з періодичними кризами. Проте революційна теорія Джона Майнарда Кейнса допомогла визначити ті сили, що спричиняють економічні коливання, та розробити підхід до контролю за негативними явищами у діловому циклі. Завдяки Кейнсу та його послідовникам ми знаємо, що своїм вибором макроекономічної політики, - що безпосередньо впливає на пропозицію грошей, податки чи урядові видатки, - країна може уповільнити або прискорити економічне зростання, підвищити темп інфляції чи сповільнити зростання цін, спричинити торговельний дефіцит чи активне сальдо зовнішньої торгівлі. Аналізуючи макроекономіку, ми завжди враховуємо декілька ключових макроекономічних змінних, – найважливіші з яких – це валовий національний продукт (ВНП), норма безробіття, інфляція та чистий експорт. Це основні показники, за якими ми робимо висновок про економічний розвиток.

Ми розглянули, країни які мають поєднувати працю, капітал і технологію для швидкого зростання. Проте ця вимога швидкого зростання не завжди є реальною.

Чому одні країни розвиваються або біжать швидше від інших? Чи бідні країни будь-коли вийдуть на дорогу швидкого економічного розвитку?

Ключ до розвитку лежить у чотирьох фундаментальних факторах: людських ресурсах, нагромадженні капіталу (внутрішнього чи імпортованого), природних ресурсах та технології, які показано у тексті, а саме, як їх використано.

В тексті показано риси країн, що розвиваються, їхнє життя з низьким доходом. Розглянуто населення: смертність і народжуваність, як Томас Мальтус зумів показати зміни в народонаселенні.

Країни, що розвиваються є вже й не такі бідні, як нам здається. В них є природні ресурси, народ. Тільки потрібна підтримка багатших країн, направлення на той шлях, який приведе до збагачення. У багатьох країнах, що розвиваються, єдиною настійною проблемою є надто малі заощадження. Зокрема, у найбідніших регіонах дуже необхідне поточне споживання конкурує з інвестиціями за обмежені ресурси. Результатом є надто малі інвестиції у продуктивний капітал, такий необхідний для швидкого економічного прогресу. Отож, варто звернути увагу на цю проблему. Вирішити всі питання, пов’язані з нею. Вихід завжди є, сподівання на краще.

Країни, що розвиваються використовують багато напрямків для свого розвитку. Одним із таких є націоналізація іноземної валюти. Стратегічним напрямком ліквідації економічної відсталості країн світової периферії стала індустріалізація економіки, насамперед прискорений розвиток переробної промисловості з метою забезпечити умови розширеного відтворення на національній основі. Особливе значення в системі економічної політики країн, що розвиваються, має регіональне співробітництво між ними. На Американському континенті країни, що розвиваються, створили такі інтеграційні об’єднання, як Латино-американська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ), Амазонський пакт та Ла-Платська група. На Близькому Сході – Арабський спільний ринок (АрСР), Ліга арабських держав. В Африці – Митний і економічний союз Центральної Африки (ЮДЕАК), Зона преференційної торгівлі Східної та Південної Африки (ПАТ) тощо.