Сторінка
4

Проблеми економіки країн, що розвиваються

Спеціалісти зазначають, що таке субсидіювання зміщення імпорту обмежує конкуренцію, гальмує інновації та підвищення продуктивності праці, утримує реальний країни на низькому рівні. Цій підхід ігнорує вигоди спеціалізації та порівняльної переваги.

Успіх політики експортної орієнтації найкраще ілюструють індустріальні країни Південно-Східної Азії. Покоління тому такі країни, як Тайвань, Південна Корея та Сінгапур, мали доход на душу населення, що становив від ¼ до 1/3 доходу найбагатших латиноамериканських країн. Через заощадження значної частки національного доходу та спрямування його у високоприбуткові галузі промисловості НІК Південно-Східної Азії наздогнали латиноамериканські країни наприкінці 80-х років. Секрет успіху полягав не в політиці повного вільного підприємства, оскільки уряди насправді певною мірою втручалися у планування та господарську діяльність. Скоріше експортна орієнтація виробництва та вигодами від міжнародної спеціалізації, і отже, збільшити зайнятість, ефективно використовувати внутрішні ресурси, забезпечити підвищення продуктивності праці та небувале зростання життєвого рівня.

Нещодавнє дослідження економічних перспектив Латинської Америки доходить такого висновку щодо впливу експортної орієнтації:

експортна орієнтація є наріжним каменем стратегій усіх значних успіхів економічного розвитку – в Східній та Південно-Східній Азії, в Латинській Америці, в певні періоди в Туреччині й в інших місцях. Навіть якщо успіх був обмежений, як у Африці, країни з відносною експортною орієнтацією зробили набагато більший поступ, ніж країни з орієнтацією на внутрішній ринок.

Небезпека надмірної спеціалізації. Вже неодноразово зазначалися економічні вигоди від спеціалізації чи всередині країни, чи міх різними країнами, оскільки поділ праці забезпечує значне зростання кількості та різноманітності вироблюваних товарів. Проте чи не може країна стати небезпечно спеціалізованою? Уявіть собі долю країни із значною перевагою у затратах на виробництво підков у 1900 році, вакуумних трубок у 1945 р., чи на створення атомних реакторів у 1975 р.

Певний рівень диверсифікації є обов’язковим. Якщо Венесуела експортує в основному нафту, а Замбія – здебільшого мідь, то коливання цін на цих ринках значно впливає на їх торговельний баланс та на реальні доходи.

Країни-експортери нафти найбільше вразливі до небезпеки надспеціалізації, слідом за ними йдуть виробники інших сировинних товарів.

Коли країна має надто спеціалізовану економіку розсудливе планування пропонує, що особливі зусилля потрібні зробити для диверсифікації в різних сферах, особливо в сферах, де коливання цін є незалежним до тих сфер, які є сферою поточної спеціалізації країни. Якщо попит та пропозиція кави мінливі, і якщо можна знайти надійні інвестиційні можливості у виробництві вугілля чи вирощувати квітів, то країні, такій, як Колумбія, варто обмежувати ринкову тенденцію спеціалізуватися у виробництві кави.

“Не кладіть усі боби до одного кошика” – це чудове правило як для країн, так і для людей.

Держава і ринок Культура багатьох країн, що розвиваються, є ворожою до ринку. Часто конкуренція між фірмами, або поведінка, що орієнтується на прибуток, є протилежною до традиційних звичаїв, релігійних вірувань чи закріплених законом майнових прав. Проте десятиліття досвіду підтверджують, що ринки забезпечують найефективніший спосіб управління економікою та швидше економічне зростання.

Окремі елементи орієнтованої на ринок політики були описані вище. Важливі її елементи включають експортну орієнтацію в торговельній політиці, низькі мита і небагато кількісних обмежень, легкий вхід на ринок та вихід з нього, підтримку малого бізнесу, заохочення конкуренції. Крім того, ринки працюють найкраще в стабільному макроекономічному середовищі, в якому податки є прогнозованими, ціни стабільними, а державний бюджет збалансованим. Водночас уряд відіграє життєво важливу роль в інвестуванні та підтримці здорового економічного середовища. Уряд повинен підтримувати законність та порядок, забезпечувати дотримання контрактів та орієнтувати свою регуляційну діяльність у напрямку конкуренції та інновації. Уряд часто відіграє провідну роль в інвестуванні в людський капітал через освіту, охорону здоров’я, де він не має порівняльної переваги. Уряд повинен зосередити свої зусилля у сферах, де існують виразні ознаки невдач ринку, і повинен демонтувати регуляційні перешкоди приватному сектору у сферах, в яких він має порівняно невигідне становище.

5.Сучасні підходи до економічного розвитку.

Протягом десятиліть економісти дуже цікавилися економічним зростанням. Дальший виклад – це монтаж важливих ідей, розвинених останнім часом. Кожна теорія робить спробу описати, як країни розвивають закляте коло бідності та починають крутити всі чотири колеса прогресу.

Зліт. Історія людства довга, а ера економічного зростання настала тільки недавно. Протягом більшої частини історії людства життя було впроваджено високопродуктивну виробничу техніку. Значна нерівність у доходах дозволила небагатьом перетворювати заощадження у нагромадження капіталу. Економічне зростання почалося. Розрив між ранніми періодами та Промисловою революцією був таким драматичним, що вчені, такі як У. Ростоу, розвинули теорію стадій економічного зростання. Одна зі стадій, виділених Ростоу, називається зліт (за аналогією з літаком, який може злетіти тоді, коли досягне критичної швидкості).

Різні країни мали свій зліт в різний час: Великобританія – на початку XVIII ст., США – близько 1850 р., Японія – в 1910 р., а Мексика – після 1940 р.

Зліт забезпечується “провідними секторами”, такими, як швидкозростаючий експорт або галузь, що забезпечує величезну економію внаслідок зростання масштабів виробництва. Коли ці провідні сектори починають швидко зростати, відбувається процес самопідтримуваного зростання (зльоту). Зростання веде до збільшення прибутків; прибутки реінвестуються; капітал, продуктивність праці і доходи на душу населення різко зростають. Формується продуктивне коло економічного розвитку.