Сторінка
7

Управління державним боргом

У 2004 р. Україна повинна заплатити зовнішнім кредиторам близько 3,3 млрд дол., а у 2001 р. – 2,4 млрд дол.; при цьому в 2000 р. виплати по зовнішньому боргу плануються на рівні 7% ВВП (для порівняння: у І півр. 199 р. – 3,8% ВВП).

Внутрішній борг складається переважно із заборгованості по облігаціях внутрішньої державної позики.

Особливості функціонування державних фінансів, пов’язані з сучним станом боргового сектора національної економіки.

По-перше, протягом останніх років бюджетний дефіцит кореспондував з прискореним зростанням державного боргу в Україні.

По-друге, спекулятивно-ажіотажний бум розвитку боргового ринку загальмував інвестиційні процеси.

По-третє, нерезиденти є основними поставниками позичкового капіталу.

По-четверте, за весь час функціонування ринку державних запозичень не з’явилося повною мірою альтернативного джерела для фінансування бюджетного дефіциту.

По-п’яте, з проблемою наявності державного боргу пов’язане недофінансування держвидатків у багатьох сферах.

По-шосте, ринок державного боргу не мав і не має чітки публічних правових рамок функціонування.

Зазначені особливості становлення ринку державного боргу України є парадоксальними і неприйнятними у розвинутому економічному середовищі, оскільки за таких умов неможливими є процеси не тільки розширеного, але й простого відтворення.

Кардинальним шляхом розв’язання проблеми боргів є “сценарій” розрахунків по них, тобто управління боргом, з орієнтацією на поступове абсолютне скорочення заборгованості та згладжування коливань в обслуговуванні боргу.

Боргові проблеми України не є унікальними і мають зарубіжні аналоги. Але використання досвіду розвинутих країн щодо управління боргом є проблематичним, оскільки західна практика базується на засадах досконалої конкуренції, відповідності ціни грошей на боргових та інвестиційних ринках, передбачуваності темпу кругообороту капіталу тощо. Потрібна індикативна корекція такого досвіду відповідно до специфіки економічного розвитку різних країн з урахуванням поточної ситуації.

Нагальним є припинення обслуговування державних облігацій, що перебувають у власності НБУ.

Необхідно започаткувати розробку державних інвестиційних програм, направивши на їх фінансування частину коштів, одержаних на ринку запозичень.

Потребує розвитку повноцінний сектор муніципальних цінних паперів (місцевих облігацій) з метою диверсифікації напрямів прикладання капіталу на боргових ринках. Перерозподіл боргових зобов’язань між різними рівнями управління дозволить реалізувати регіональні програми, розширить можливості місцевого самоврядування і послабить тиск на загальнодержавний бюджет.

4. Управління державним боргом

та проблеми його обслуговування

Важливим елементом стратегії макроекономічного управління є зменшення розміру бюджетного дифіциту. Сунасна економічна думка пропонує багато концепцій бюджетного діфіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Найважливішими з них є такі:

- загальний дефіцит бюджету, який називаютьт також “фактичним” чи “касовим”, утворюється державними витратами, які перевищують державні доходи та субсидії;

- зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;

- внутріній дефіцит – це загальний дефіцит “мінус” зовнішній дефіцит;

- операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів;

- первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;

- поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може шляхом накопичення заборгованості – прострочування платежів по боргах або закупленні товари, а також за рахкнок підвищення податків. Ці заходи мають неінфляційний характер.

Боргове фінансування дифіциту бюджету веде до накопичення державного боргу, який потрібно обслуговувати. Обслуговування боргу пов’язане з виплатою відсотків по ньому й поступовою сплатою основної суми боргу.

Борг є важливим елементом кругообігу “доходи – витрпти”. Коли в економіці зростають доходи, то зростають і заощадження, які повинні бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу – це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства і фірми не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, всі заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу.

Державний борг(DG)– це загальний розмір накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дифіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається із внутрішнього та зовнішнього боргу держави. Внутрішній державний борг(D) – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випещиними її урядом. Зовнішній державний борг(DI) – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.