Сторінка
3
Усі вищенаведені органи регулювання зовнішньоекономічної діяльності є учасниками розробки її планів, основним завданням яких є збільшення частки експорту товарів і послуг та скорочення імпорту.
Торгівля товарами й послугами завжди була однією з важливих форм міжнародних відносин. Вона може бути предметом протистояння або співробітництва, але в кожному разі є об'єктом конкуренції.
Експорт та імпорт займають настільки важливе місце у виробництві й споживанні промислово розвинених країн з ринковою економікою, що раптове закриття кордонів здається неймовірним.
Реальна взаємозалежність держав у комерційній галузі неминуче є джерелом напруги. Ця ситуація не нова: в історії багато конфліктів виникали в результаті розходжень у комерційних інтересах. Сьогодні обмін рішуче впливає на процеси економічного розвитку та збагачення держав. Проблеми зовнішньої заборгованості зумовлюють переміщення власності й центрів прийняття рішень із країн з негативним у країни з позитивним платіжним сальдо.
Тільки жорстка економічна політика може підірвати подібні процеси: для багатьох країн наслідком міжнародного обміну є "зовнішнє попередження", з яким урядам і громадській думці інколи важко погодитися. Сьогодні міжнародне співробітництво розвивається тими ж темпами, що й торгівля. Держави прагнуть вирішувати свої конфлікти в цій галузі шляхом переговорів. І завдання всіх — знайти спосіб конвергенції національних інтересів шляхом збільшення економічної інтеграції на міжнародному рівні.
Що стосується України, то в ній відсутній ефективний механізм зовнішньоекономічних зв'язків. Тому під час його розробки доцільно виходити з таких теоретичних принципів: включення України в систему міжнародних економічних відносин на постійній основі; поетапний перехід від державно-адміністративної монополії на зовнішньоекономічну діяльність до саморегульованої системи, яка забезпечує економічну безпеку України; використання як основних критеріїв ефективності міжнародного економічного співробітництва вигоди й доцільності з точки зору інтересів України, подолання економічної прив'язки до країн СНД і перехід до взаємодії з усіма країнами світу. Україна стоїть на шляху формування необхідної законодавчої бази, створення відповідного економічного середовища й розвитку вищеназваних інституційних структур.
Передусім Україні необхідно вирішити ряд специфічних питань: залучення іноземної валюти в країну, створення валютного фонду й ринку валют, організація валютної біржі. Перші кроки в цьому напрямі вже зроблено. По-перше, для організації та функціонування Української валютної біржі прийнято ряд документів з удосконалення валютного регулювання. У 1996 р. проведена грошова реформа й стабілізація національної грошової системи. Розробляються спеціальні державні програми заохочення іноземних інвестицій. У сфері зовнішньоекономічної діяльності держава фінансує експортні програми, освоєння нових видів продукції, упровадження у виробництво нової техніки, видає експортерам субсидії для покриття різниці між високою внутрішньою ціною товару й низькою ціною аналогічного товару за кордоном.
Міжнародний обмін послугами стає вагомим фактором економічного зростання, а тому Україна вже розпочала й продовжує обслуговувати міжнародні зв'язки, оскільки вона має різноманітні транспортні та комунікаційні системи.
Україна може взяти участь у спорудженні нафто- й газопроводів, транспортних коридорів. Вона має благодатні умови для розвитку іноземного туризму, що буде сприяти не тільки збільшенню валютних надходжень, а й розвитку довіри та взаєморозуміння між народами. Україна повинна стати важливим регіональним центром торгівлі валютою, зберігання грошей та кредитних операцій. Важливим напрямом співробітництва є розширення міжнародних культурних і спортивних зв'язків.
Слід зазначити, що слабка активність України в міжнародному розподілі праці не тільки не відповідає, а й суперечить її національним інтересам.
Список використаної та рекомендованої літератури
1. Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічної теорії: Підручник.— К.: Вища шк., 1995.— 471 с.
2. Дорошенко Л. С. Управление трудовыми ресурсами: Учеб. пособие.— К.: МАУП, 1997.- 60 с.
3. Калина А. В., Конева М. И., Ященко В. А. Современный экономический анализ и прогнозирование (микро- и макроуровень): Учеб.-метод, пособие.— 2-е изд.— К.: МАУП, 1998.— 272 с.
4. Ковалевский А. М. Техпромфинплан в новых условиях и типовая методика его разработки.— М.: Экономика, 1968.— 247 с.
5. Кравченко Ю. И., Цыба Г. £. Прогнозирование и планирование макроэкономики: Учеб. пособие.— Кременчуг: Изд. центр "Сербо", 1997.— 189 с.
6. Кулян В. Р., Юнькова Ε А Эконометрия: Учеб. пособие.— К.: МАУП, 1997.— 68 с.
7. Методические вопросы создания системы норм и нормативов / Под ред. В. В. Соколова.— М.: Экономика, 1983.— 192 с.
8. Панасюк Б. Концептуальні основи економічного прогнозування і планування // Економіка України.— 1996.— № 5.— С. 7 —17.
9. Панасюк Б., Літвінов В. Система національних рахунків як модель економічного обороту // Економіка України.— 1993.— № 1.— С. 18—36.
10. Планирование экономического и социального развития СССР / Под ред. И. И. Ищенко.— К.: Выща шк., 1983.— 399 с.
1. B. Φ. Беседин, А. И. Москвин.— К.: Наук, думка, 1984.— 320 с.
11. Теория прогнозирования и принятия решений: Учеб. пособие / Под ред.C. А. Саркисяна.— М.: Высш. шк., 1977.— 351 с.
12. Типовая методика разработки техпромфинплана производственного объединения (комбината), предприятия.— М.: Экономика, 1979.— 448 с.
Завантажити реферат